Розділ «ЯР Роман»

Але чути було й гуркіт. Він то втихав, то брався новою силою там, по той бік яру, звідки мало зійти сонце. І містечко теж не все вимерло. Десь коло центру торохтів мотоцикл і перегукувалися люди, чиєї мови не можна було зрозуміти на такій відстані, і тоскно жалілася комусь і на когось благенька губна гармонійка.

Там, де вулиця, що привела їх од яру, вливалась у центральний майдан, Ганна спинилася, і Максим наздогнав її. Просто на них ішло двоє. Максим побачив, що то поліцаї в чорній формі зі світлими комірами та манжетами й із карабінами за плечима. Один поліцай блимнув кишеньковим ліхтариком і погасив його.

— Нам сказали, щоб ми привели вас, — обізвався той, що з ліхтариком.

— Кого? — поспитала пані Ганна.

— Та обох...

Вони підійшли, стали обабіч і помалу підштовхнули Максима та Ганну ліктями. Максим упізнав голос поліцая з ліхтариком і відштовхнув його лікоть, але той промовив:

— Коли ка-кажуть привести, то те-треба йти.

Це був заїкуватий Милитенко, друг, а може, і спільник Костюка. Максим неохоче пішов поряд. Ганна легенько притримувалася за Максимову руку і Максимові стало чомусь дуже боляче за неї. Він сам не давав собі звіту в тому, але це почуття тривало доти, поки їх привели під комендатуру.

Там панувало пожвавлення. У приміщення й звідти сновигали люди, грюкали в темному коридорі кованими чобітьми й зрідка перекидались уривчастими словами. Поліцаї, взявши за плече по одному, повели Максима й Ганну всередину. Коли відчинили якісь двері, Максим аж зажмурився. У кімнаті сяяла яскрава лампочка, припасована до автомобільного акумулятора. Вікна були щільно позавішувані сукняними солдатськими ковдрами. Кілька німецьких офіцерів старанно пакували якісь дерев'яні скриньки. З гурту підійшов лейтенант Газе. Подивившись на Максима, він сказав не вітаючись:

— Ви й дружину з собою берете?

 Максим одвернувся, бо світло порскало просто у вічі.

— Куди?

Німець повідомив:

— Тут завтра чи післязавтра будуть росіяни. Ви їдете разом з дружиною?

— Мені нема куди їхати.

— Я вас не про це питаю, пане... — лейтенант повагався, — пане Нетреба. Я тільки питаю: самі їдете чи й дружину хочете взяти?

Максим знову не відповів.

Лейтенант Газе обернувся назад і кивнув пальцем до свого перекладача, який досі пильно дивився на них здалеку.

— Накажіть поліцаям відвести цих людей до машини. Поліцаї знають, до якої.

Тлумач переклав наказ, і поліцаї повели Максима й Ганну на вулицю, тоді звернули в двір комендатури й пішли з ними до трьох критих брезентом «опелів»: