Розділ «ЯР Роман»

— Цурюк!

У центрі майдану стояло два стовпи з перекладиною, і всі потроху зрозуміли, що ця дерев'яна літера «П» означає щось геть інше, не облаву. Вона притягала до себе очі, мов магніт, і навколо неї вже тирлувався натовп.

Максим довідався про це щойно того ранку, і до півдня ходив, наче попарений. Афіноґен сказав:

— Неприятная штука. Сегодня будут вешать того деда.

— Якого? — стріпнувся Максим.

— Да как-то на него тут у вас говорят... Йосканат, что ли.

— Єсохвад?

Афіноґен мугукнув, а Максим ледве стримався, щоб не виказати себе. Він перехилився й почав поправляти ніжку столу, яка раз у раз виприсала з пазів. Кров поволі приливала, до зблідлого обличчя, і Максим, умисно надуваючись, ніби та ніжка дуже важка й непіддатлива, спитав:

— Розколовся... дід?

Афіноґен одказав не зразу.

— Как пень у корня. Так ничего и не сказал. А он что: на самом деле ненормальный?

Максим не знав, як краще: ствердити чи, може, заперечити.

— Кажуть... — ухильно відповів він.

— И справка у него какая-то. Вы пойдете?

— К-куди?

— Там, где его...

— Не знаю, — злякався вдруге Максим. — Обов'язково треба й мені?

Афіноґен зітхнув і клацнув щелепою:

— Не обязательно. И я, наверное, не... Черная работа, — резюмував начальник і стомлено почовгав до дверей. — Можно не идти.

Максим промучився сам у кабінеті до обіду, а потім устав і пішов туди, де мала відбутись екзекуція.