Розділ «ЯР Роман»

— Знаю. Це погано. Я б так ніколи не зробив.

Я тоді спитав його й про інше:

— Правда, що євреїв... у яру?

Він тільки стомлено махнув рукою й повторив те саме слово:

— Погано, дуже погано...

Тепер він сидів якраз навпроти мене, нахиливши голову й звівши білі брови.

— Підійдіть ближче, — сказав мені лейтенант, і це я зрозумів без перекладача, хоч той і перетранслював його наказ.

Я підступив ще на кроків кілька ближче. Під ногами в мене була велика мокра пляма. Я зрозумів, що тут переді мною допитували Степана Базарного й замили підлогу. Так само робив колись кат Костя з чотирма трикутничками в малиновій петлиці.

— Прізвище?

Як назвався. Лейтенант зробив якусь помітку в спискові.

— Де ви були, коли пішов під укіс поїзд? — поспитав він, і говорив так швидко, що я майже нічого не второпав і глянув на перекладача.

— Якого поїзда? — на всяк випадок перепитав я.

— З цистернами бензину! — підвищив тон лейтенант.

— Удома був.

— Хто це може підтвердити?

— Мої батьки... сестра.

— Родичі — не свідки, — сказав німець. — Хто ще?

Я почав пригадувати, хто бачив мене в цей час, але мозок став схожий на драглі.

— Хто ще? — Німець утрачав витримку, але я не обзивався. — Хто ще?

Лейтенант устав, тоді знову сів і кинув коротке слово: