Розділ «ЯР Роман»

Коли здолали по піврядка, з Яру прибіг Васько, син Явдошчиної сусідки Палажки, принісши новину:

— Ой, шо ро-обиться! Діда Гудима забрали, булгахтера Луценка забрали!..

— Вп'ять?

— Уп'ять!

— Хто?

— Та хто: Лук'янчук Онисим, а з ним іще троє німців. І дядька Степана, Ванькового батька, і отого, шо з ціпком, дядька Степана, і тітчиного Мотриного Миколу...

— Ойойо!..

Мотря, яка стояла поряд, кинула сапу й побігла навпрошки додому, а жінки заґелґотіли, мов на ярмарку.

— Йва! — спитала Явдошка в бригадира. — За шо ж?

— Ти мене питай... — промимрив пополотнілий бригадир. — Mo, то тих, шо землю ділили? Так чого ж серед їх нема Пилипа Вороненка?

— І дядька Пилипа забрали! — похопився Васько. — Його й ворчиком із'язали, бо кидався на їх.

— Тоді це ті, що хотіли ділить землю, — сказав бригадир Іван.

Він зняв картуза, вдарив ним об коліно раз і вдруге, натяг його низько над брови й попросив жінок:

— Як питатимуть за мене, кажіть, не знаємо.

І попростував до найближчого яру.

— Оце тобі поділили землю...

— А хоб їм по три архини наділили.

— Добрі міні ослобонителі.

Хтось позирав у бік Яру, хтось дивився, як ближче та ближче до яру підходять бригадир Іван, а малий Васько вкотре переповідав:

— І діда Гудима, і булгахтера, і дядька Степана, Ванькового батька, і отого дядька Степана, шо з ціпком...