Розділ «Одні»

— Принаймні, я хочу знищити оце, — і вона показала татуювання на своїй руці. — І я хочу знищити це назавжди…

— Моя Мар’янко… Ти хочеш саме того, що і я.

— Саме тому ми і не можемо одне без одного, Лесю.

— І тому теж. А ще я не можу без тебе жити тому, що в тебе найчудовіше в світі волосся, найкращий носик і очі, а ще… ще й не знаю чому. Просто не можу — і все.

— Ти все правильно сказав, Лесю. Не можу — і все.

І вона знову обняла його.

В небі стояла перша вранішня зоря. «Зоренько, чому ти так рано зійшла, — подумалось Лесеві. — Невже там, на небесах, порішили — настав час нам розставатися»? Десь далеко за морем вже зблиснуло сонце. «Таки і вправду вирішили», — подумав з гіркотою Лесь. Мар’яна наче читала його думки. Припинялась на лікті, подивилась йому уважно в очі.

— Лесю, я забула тобі сказати: спеціально для тебе — я ж тепер перша леді, можу наказувати — будується дім — прекрасний великий дім… Це буде твій дім, ти будеш у ньому жити. А я, коли ти тільки захочеш, буду приходити до тебе — ніхто мені цього не зможе заборонити. Той гомункул — він же навіть не чоловік… Так що нам ніхто не заважатиме. Чуєш — ніхто.

— Чую, Мар’яно.

— Сьогодні ж ти побачиш свій майбутній дім. Він тобі повинен сподобатись — такий білий, поряд апельсиновий садок.

— Апельсиновий садок… Мар’ясю, я не зможу його побачити.

— Не зможеш його побачити? Чому?!

— Тому що сьогодні я хочу вирушити в дорогу, звичайно, якщо мене відпустять тутешні держиморди.

— В яку дорогу? Куди ти хочеш іти?

— У мене там, — махнув рукою, — залишились деякі справи.

— Які ще справи?

Лесь мовчав. Потім через силу почав говорити:

— Розумієш, не можу я тут бути, серед цих у білому. Не можу, ніколи не зможу! Звичайно, я все робив не так, але… тепер, здається, я зрозумів, що мені треба робити. Пам’ятаєш колись, на африканському пляжі, ти дорікнула мені, чого я поїхав з України. Зараз я хочу виправити свою помилку, я хочу вернутися — як кубанець. Тому що я обіцяв людям, тому що я так хочу і тому що я просто повинен — повинен щось змінити на краще. От тому я сьогодні хочу вирушити в дорогу.

— Тоді, Лесю, я піду з тобою! Хай горить все воно ясним полум’ям. Я так часто губила тебе, загубити ще раз — це вже занадто. Чуєш, Лесю, я піду з тобою. Я також хочу щось змінити у цьому триклятому світі!

— Ні, Мар’янко. Ти залишишся тут. Якщо краєм керуватиме той гомункул — це буде кінець. Ти тут дійсно потрібна, аби стояти за ним, аби скеровувати його. Я — там, ти — тут, і, можливо, що нам щось вдасться зробити.