Розділ «Одні»

— Якщо 6 хтось не родився з нахилом, як ти кажеш, нищити, ти вже 6 тричі був мертвим.

— Може був би щасливішим, — сказав гірко.

Запала мовчанка. Першою її порушила Мар’яна:

— Ну, пішли, покажу створену моїм батьком штучну людину.

Лесь не зрушив з місця.

— Ти обіцяла показати свого майбутнього чоловіка.

— Так це він і є.

— Що ти кажеш?!..

— Мій майбутній чоловік — штучно створена людина.

Лесь провів долонею по обличчі.

— І він же — майбутній президент?

— Саме для цього його і створював мій батько. А єдиною батьковою умовою кланам, на замовлення яких він його створив, умовою, яку я йому сама й надиктувала, було те, що я маю стати дружиною цього гомункула.

— Покажи мені його.

Мар’яна відчинила ще одні двері, і вони опинилися в досить великій залі, як і все у цьому будинку, набитій різним науково-дослідним начинням. Посередині зали стояв скляний ковпак, обплутаний величезною кількістю дротів. Під ковпаком знаходилася людина. Саме до неї і попрямували Лесь і Мар’яна.

Чоловік під скляним ковпаком був живий: його груди ритмічно здіймались — він дихав. Щоправда, його ще не «активізували»: він зовсім не рухався, погляд некліпаючих відкритих очей був відсторонений. Лесь уважно його роздивлявся і не міг зрозуміти — щось у ньому було не так, чимось він таки відрізнявся від «справжніх» людей, та, мабуть, і взагалі — від усіх живих істот. Нарешті зрозумів — він відрізнявся тим, що не міг нічим відрізнятися. Він просто був ніщо. Абсолютне ніщо. Якщо нині вже померлий від розриву серця президент і був сірий, то це все одно була хоч якась ознака. Цей же взагалі не мав ніяких ознак — просто ніщо. Тепер Лесь прекрасно зрозумів, чому президентом вирішили зробити саме це убозтво. Воно не мало ні характеру, ні розуму, не мало навіть дурості. Ідеал президента — маріонетки.

Лесь повернувся до Мар’яни:

— І за це… ти думаєш вийти заміж?

— Так. І саме тому… — вона почала повільно знімати свій хітон.

Лесь лише запитав:

— Прямо тут — перед ним?