Розділ «Одні»

Лесь лежав у кузові автомобіля, який, підскакуючи на вибоїнах зруйнованої часом дороги, мчався у невідомому напрямку. Та загалом, цей напрямок був не такий вже і невідомий. Було абсолютно ясно, що його викрали люди клану президента або клану, до якого належала Мар’яна, або ще якогось конкуруючого клану. У будь-якому разі його чекало досить непривітне майбутнє. Та й теперішнє було, м’яко кажучи не з кращих. Його дуже міцно зв’язали, так, що руки, ноги, оплутані мотузками, нестерпно боліли. До того ж, був весь у синцях. Наче хтось прочитав його думки, і якийсь добродій — Лесь не міг розгледіти хто, бо його кинули на дно кузова вниз обличчям — таки послабив його мотузки, і добре знайомим голос запитав:

— Чим я ще можу тобі допомогти, Лесю?

— Тим, що підеш в пекло, іудо! За скільки ти мене продав — за тридцять срібляників?

— Я здав тебе не за гроші. Просто я завжди заздрив тобі, що саме ти можеш стати президентом, що саме на тебе дивляться люди, що саме у тебе чисті руки… А я ж майже такий самий, як ти, лише чистих рук не маю!

— Ти мені розказуєш дуже стару історію. Можу сказати точно, що дві тисячі років їй вже є.

— Лесю, вони пообіцяли, що не будуть тебе вбивати. Чуєш, вони пообіцяли мені! Лесю, чим я ще можу тобі допомогти?

— Тим, що підеш до чорта! — зло відповів Лесь.

— Лесю!!!

— Та заткнешся ти, виродку, — перервав Михасеві причитання чийсь злий голос. — А то ухлопаєм тебе, як і твого кореша, якого ти продав.

— Припиніть! Ви ж обіцяли! — майже на фальцет збився Михась.

— Гришо, скинь того виродка з машини, надокучив він достобіса!

У кузові почалась якась штовханина, потім когось таки викинули з машини, після чого вже десь з пітьми почулися розпачливі Михасеві прокльони, яких за декілька хвилин вже майже не було чути — незважаючи на те, що дорога була вся у вибоїнах, машина їхала таки з досить пристойною швидкістю.

— Гей, хлопці, а з якого ви клану — президентського чи якогось іншого? — поцікавився Лесь у своїх конвоїрів.

— Вгадай з трьох разів.

— З президентського.

— Відповідь правильна.

— А куди ви мене везете?

— Вгадай.

— На почесне кладовище претендентів на президентство?

— Що кладовище, звичайно не почесне, буде, в цьому можеш не сумніватись. Але зараз ми веземо тебе в трохи інше місце.