Розділ «Частина 3»

За півтори години білий Audi A3 вигулькнув на під’їзній алеї. Я обігнув будинок і закрокував назустріч. На Лізі були світлі штани та біла футболка з глибоким вирізом; у руках — планшет. Ми зустрілися перед ґанком, кілька секунд мовчали, а потім я сказав:

— Ходімо досередини.

Ліза кивнула:

— Маю вам дещо показати.

Я розвернувся, ми піднялися на ґанок.

— Це стосується Норвуда? Того, що тут відбулося? — я мотнув головою в напрямку кущів за басейном. На окремих гілках досі звисали шматки поліцейської стрічки.

Ліза підібгала губи:

— Не зовсім.

Ми зайшли до вітальні; я став так, щоб із вікна праворуч від входу бачити Теодора.

— Розповідайте, я вас слухаю.

Жінка підняла голову, та все ще тупилася повз мене. Я простежив за її поглядом і втупився в куток справа за своєю головою, в якому сходилися стіни та стеля. Ліза Торнтон прикипіла до нього так, наче побачила там павука, та я, хай як приглядався, не зауважив нічого цікавого. Стіни як стіни.

— Можна я сяду? — вона перевела погляд на диван.

Я криво посміхнувся, втримавшись від нагадування, що цей будинок більше її, ніж мій.

— Звісно, сідайте.

Ліза присіла, механічно ввімкнула iPad.

— Ви теж сідайте, — вона підняла планшет, указавши ним на місце біля себе, — мусите дещо побачити.

У ту мить слабка тривога, що зародилася ще після розмови по телефону, почала проростати, обплітаючи колючками груди. Я перетнув вітальню й опустився на диван.

— Ну?

— Спершу повинна сказати… — Ліза нарешті дивилася на мене, просто у вічі, проте я розумів, що вона відчуває дискомфорт і змушена докладати зусиль, аби не відводити погляд, — дещо не дуже приємне. Пообіцяйте, що не накинетесь на мене впродовж перших кількох хвилин.

Так ніби в мене був вибір.