Розділ «Частина 3»

Страшенно не хотілося цього робити, та розумів, що мушу: тремтячими руками я пробігся клавіатурою й прокрутив історію пошуку Google. Останніми йшли п’ять записів:

пошук poisonous garden chemicals 03:04

пошук poisonous substances in house 03:02

пошук phenol 02:59

пошук carotid artery severing one blow 02:51

пошук carotid artery 02:51

Отруйні хімікати для саду… отруйні речовини в будинку… фенол… перерізування сонної артерії одним ударом… Я відірвав погляд від екрана ноутбука й повів головою в той бік, де вмостився Теодор.

— Тео, — покликав скрипучим голосом.

Хлопчак не відреагував.

— Тео! — голосніше.

Я був певен, що він почув. Тоненькі пальчики відпустили кнопки джойстика. Автомобіль на причепленій до стіни плазмі зупинився в оточенні біло-чорних машин із мигалками, пішов відлік часу до арешту. Проте малюк не озирався.

— Теодоре, я до кого звертаюсь?!

Він почав повільно повертати голову, а я укляк, пригадавши давній сон. Якусь мить — поки проглядалися лише потилиця та ліве вухо — здавалося, наче побачу когось іншого, хто вже давно знаходиться у вітальні замість Тео. Втім, коли лице остаточно постало переді мною, це все ще був мій син. Його очі виглядали водянистими та ніби якимись розмазаними.

— Ти чіпав мій ноутбук? — витиснув я.

Тео не відповідав. Зм’якле обличчя видавалося величезним, мовби я вивчав його в телескоп. Нестерпне відчуття, що переді мною не мій син, зринуло знову.

«Говори, трясця!»

— Тео! Я запитую, чи ти чіпав мій ноутбук.

А він лише дивився. Тоскно, байдуже та приречено.

Мені стало моторошно, спину пробрало холодом.

«Говори, не мовчи, озвися!»