Розділ «Частина 3»

— А що далі?

— О пів на сьому я зателефоную агентові Норвуду. Не переймайтеся, сьогодні все з’ясуємо.

Вона наче прочитала мої думки. Крокуючи слідом, я дивився на гострі лопатки, що проступали під час ходьби крізь светр, і міркував про спеціального агента Пейтона Норвуда. Ну гаразд, у принципі, я уявляв, що можна призабути справу, яку вів три роки тому. Та, чорт забирай, як можливо начисто витерти зі спогадів відрізану голову зі слідом від опіку в формі ромба на всю щоку?..

— Мам…

— Ну що? Коли чекати?

— Я не приїду.

— Не знайшов літака?

— Ні. Дещо змінилося, тож я не вирвуся взагалі… найближчим часом.

— Що змінилося?

— Не можу сказати.

— Чому?

— Мамо…

— Що змінилося за дві години? Ти просто не хочеш? — вона не була б моєю матір’ю, якби не відчула справжньої причини. — Щось не так із Теодором?

Я безшумно набрав у легені повітря та збрехав:

— У нас усе гаразд, просто я поки що не можу приїхати.

Вона не повірила.

— Якщо у вас усе гаразд, чому тебе другий день поспіль немає в Skype?

Я довго мовчав, а потім договорив:

— Мені шкода. Мені справді дуже шкода, що я не буду на похороні.

Ліза Джин Торнтон присіла до столу в кімнаті для відпочинку на першому поверсі будівлі УНТ, за яким я закінчував снідати. Годинник показував пів на сьому ранку. Переді мною стояла чашка з охололою кавою й деформований чізкейк із супермаркета.