Розділ «Частина 3»

Я бачив його!

Де я міг його бачити?

Я захлинався серцебиттям і не міг відвести погляду від екрана.

За секунду все обірвалося. Перекошене обличчя щезло, екран потемнів, я чув, як нерівно й зривисто сапає Джено.

Спливло секунд п’ять, перш ніж доктор Далтон шумно видихнув:

— Ми ж це записали, так?

— Так, — підтвердив Джено.

— Срань господня, — Далтон провів долонею по чолу й озирнувся на мене. — Це він через нас так бісився?

У ту мить поверх його голови та крізь однобічне скло я зазирав до спальні. Здавалося, що там усе залишалося спокійним. Якби Тео стояв, я б обов’язково розгледів його фігурку в зеленкуватому світлі нічника. Я нарешті розчепив пальці, відпустивши високу спинку крісла Енді Далтона, й проказав:

— Піду гляну на малого.

— Чекайте, — довгі вії Джено занепокоєно затріпотіли. — Ще не все.

На головній панелі BrAD Pro Scanner’а виникло нечітке зображення. Темна кімната чи черговий — цього разу погано освітлений — коридор.

— Знову сон? — запитав Далтон.

— ЕЕГ ніби в нормі, — зауважив лаборант. — Але це не… — напевно, Джено мав намір договорити «це не сон», однак картинка на головній панелі відволікла його.

Зображення погойдувалося — Теодору снилося, що він крокує. Я відірвав погляд від монітора та ще раз кинув його до спальні. Півтемрява, зім’ята постіль, але… він у ліжку?

— Він біля якихось дверей, — прошепотів доктор Далтон, — відчиняє.

Від страху в мене запаморочилася голова.

— Він же у ліжку, правда? — так само тихо прошепотів я, не усвідомлюючи, що українською.

— Що? — перепитав Далтон.

На екрані Тео обережно натиснув на ручку, й двері повільно розчахнулися. Я раптом побачив… себе — біля монітора, з однією рукою на кріслі Далтона. Я побачив Енді Далтона, який, згорбившись, упирався ліктями в стільницю. Я побачив Джено Кардону з виряченими очима та відвислою щелепою, що сторожко тупився в екран.