Розділ «Частина 3»

Я грубо обірвав її:

— Пам’ятаю й без тебе.

— Я хотіла привітати його, — краєчки брів поповзли вгору: — Він же і мій син також.

— Після того що ти зробила, він більше не твій син, — процідив я. — Якщо буде потрібно, я готовий відстоювати це в суді.

Погляд потьмянів, Єва опустила голову:

— Я просто думала привітати його…

— День народження завтра, — констатував я.

Вона помовчала. Потім підняла голову, і я зауважив на її віях сльози.

— Я зателефонувала, щоб попросити тебе… щоби завтра… ти дозволив із ним поговорити… хоча б кілька хвилин…

Невідомо, як Тео дізнався. Відчув щось? Аж від басейну почув її? А може, то я своїм підвищеним тоном голосу привернув його увагу. Не знаю. Хай там як, але тієї миті я кинув погляд на двері веранди й побачив на порозі Теодора. Темно-карі очі хлопчака були широко розплющеними, в лівій руці він стискав обліпленого піском пластмасового солдатика американської армії.

— МАМО! — вереснув він і протупотів до мене, залишаючи на вимитій до блиску підлозі сліди з піску.

— Тео! Хороший мій! — Єва наблизила лице до камери, щокою збігла сльоза. — Як ти там? Мені так сумно без тебе!

Малюк сів перед ноутом, склавши ступні перед собою, й почав захоплено розказувати:

— Тут басейн, і тато вчив мене плавати! А Джеремайя зробив мені пісочницю, і я там граюся солдатиками. Мамо, Джеремайя, він весь чорний, хоча тато сказав, що так говорити негарно. А ще я торкався дельфінів!

Він ще не виглядав таким збудженим за весь час у Америці. Він ніколи так не радів, коли її не було поряд, сприймав усе як належне, не виказуючи емоцій, зате тепер… Гіркий колючий клубок підкотив мені до горла.

— Ти плавав із дельфінами? — здивувалась Єва.

— Ні. Торкався просто. А вони так смішно… — хлопчак зморщив носа й затих.

— Що?

— Ну, крякали… не знаю. Класно було! А ще я бачив, як ремонтують літак! Там дядько на такій штуці під крило заїжджав…

Я не міг просто взяти й розірвати зв’язок, а тому, підвівшись, вислизнув на веранду. Тео навіть не помітив. Хвилину, безсило стискаючи кулаки та сердито сопучи, я тупився на басейн. Потім узяв до рук роман Кінга — лише для того, щоб через секунду спересердя пожбурити його в протилежний куток. Розмова долітала до веранди, я чув кожне Євине слово, кожен захоплений вигук Теодора… Це було нестерпно.