Розділ «Частина 3»

Діалогове вікно, розгорнуте на весь екран. Заголовок — BrAD Pro Scanner V4.1.0.15. Під ним — рядок меню з розділами File, Edit, Scanning, Animation, Voxels, View та Windows. У правій частині та внизу вікна тулились один до одного не менше ніж три десятки елементів керування: перемикачі, повзунки-регулятори, крихітні кнопки, а також шість продовгуватих інтерактивних панелей із графіками. Графіки змінювалися — рухалися справа наліво, нагадуючи кардіограму людини з нападом аритмії. Я здогадався, що це електричні ритми ЕЕГ, подібні до тих, що бачив у висновку за результатами обстеження Теодора ще в Рівному. Справа до панелей тиснулися колонки з цифрами. Цифри теж постійно змінювались. Окремі час від часу блимали червоним. Проте основним елементом інтерфейсу була велика панель з повзунком, як для прокручування відео. Вона займала більшу частину діалогового вікна, через що додаток нагадував програму для редагування відео на кшталт Adobe Premiere Pro.

Коли Енді Далтон заплющив очі й активував апарат, головна панель з чорної стала багряною. Зображення плавно, рівномірно пульсувало. У різних місцях то з’являлися, то зникали мерехтливі світло-сині хробаки.

— Якесь мерехтіння, — сказав я, — все темно-червоне.

Багрянець тим часом посвітлішав, і на пурпуровому тлі проступили темніші елементи. Несподівано я розрізнив обрис стільця, на якому сидів за хвилину до того, а також стіл, монітор і світлі, майже рожеві, прямокутники вікон. А потім побачив себе у кріслі доктора Далтона з лівою рукою на клавіатурі. Я відсмикнув руку й тут-таки змазаний, густо-червоний силует на екрані прибрав руку зі стола. Я збагнув, що дивлюся сам на себе — з того місця, де стояв Далтон, — тільки немовби крізь просякнуту кров’ю плівку. Щойно розтулив рота, щоб описати це, американець знову озвався.

— А тепер? — і він широко розплющив очі.

Багряні й пурпурові тони миттю щезли. На панелі з’явилося зображення лабораторії — ті самі стіл, монітор, крісла, вікна. Картинка все ще подригувала, де-не-де пробивалися синьо-сріблясті артефакти, ледь згорблена перед монітором фігура здавалася намальованою акварельними фарбами, та всі деталі — картатий візерунок на моїй сорочці, темно-русява кучма скуйовдженого волосся й навіть риси обличчя — проступали чітко. Я повів головою до Далтона, не припиняючи краєм ока спостерігати за зображенням на екрані. На мить голова мене-фігури розплилася, проте за секунду зображення сфокусувалося, і тепер я бачив на екрані обернене до камери обличчя.

Далтон обвів поглядом лабораторію: почав із дальнього кутка, зупинився на вхідних дверях, перескочив на робочий стіл, ковзнув по вікнах і зрештою прикипів до кута за спиною. Картинка на екрані зазнавала відповідних змін.

— Думаєте, в шоломі заховано камеру?

Ні, я так не думав. Чорт забирай, я вже давно так не думав.

— Я зараз знову заплющу очі.

І він склепив повіки. Ви коли-небудь бачили дорослого чоловіка, доктора наук, із міцно заплющеними очима, придуркуватим гумовим шоломом на голові та невитравною посмішкою на вустах? Ще те видовище. Зображення у BrAD Pro Scanner застигло й знову стало багряним.

— А тепер розплющу.

Чимось він нагадував Тео, який демонструє можливості щойно подарованої іграшки.

— Бачите?

— Так.

«Бачу, бачу. Достатньо! Я все зрозумів».

Далтон стягнув шолом. Я звільнив його місце, й ми знову всілися за столом.

— Ну і я не сказав найважливішого, — він клацнув мишею, закривши діалогове вікно, — хоча ви, напевно, вже самі здогадалися. За допомогою цієї установки ми зазирнемо в голову вашого хлопця під час сну та спробуємо визначити, що його так турбує. Я кажу «спробую», бо зі снами не все так просто. По-перше, до цього часу ні я, ні Ґеллент, ні Камітані не впевнені, що нейрофізіологічний механізм реалізації сновидінь такий самий, як і в усвідомленого бачення. А по-друге, сни самі по собі нечіткі. Втім, якщо вони все ж виявляться чіткими, я вірю, що і ви, і пані Торнтон отримаєте відповіді на всі запитання.

Мабуть, не менше ніж півхвилини я сидів насупившись і обмірковував почуте й побачене. Зрештою звів погляд на американця:

— Яка мета ваших розробок? Тобто навряд чи ви працювали три роки в очікуванні прибуття з-за океану чувака з п’ятирічним хлопчаком, якого мучать кошмари. Для чого ви використовуєте чи плануєте використовувати ці системи?