Розділ «Частина 1»

— Єво, ти не чіпала мій ноут? — гукнув на кухню.

— Ні, — відказала дружина. — А що?

— Нічого.

Я й так знав, що не чіпала. Ми сиділи разом, і, поки я їв, Єва не виходила з кухні. Крім того, Єва нізащо не здогадалася б, що у фразі if we consider this mechanism слово consider не завадить замінити на regard. Вона знала англійську, але не настільки добре.

Хто тоді?

Я покосився на Тео. Малий сидів біля книжкової шафи та наздоганяв подарованим на Новий рік поліцейським автомобілем улюблений зелений пікап Ford від Motormax. Увесь цей час хлопчак перебував біля ноутбука. Але, чорт забирай, Тео навіть читати не вміє українською, що вже говорити про те, щоб осмислено надрукувати що-небудь англійською. Можливо, він просто поклацав по клавіатурі? Я тихо гмикнув. Яка ймовірність того, що мій син, підійшовши до ноутбука та навмання потицявши пальчиками в клавіші, надрукував не просто англійське слово з шести букв, а англійське слово з шести букв у єдиному місці перекладеного речення, де воно, це слово, покращувало переклад?!

У ту мить, коли я все ж вирішив, що механічно, не думаючи, виправив consider на regard, а потім геть забув про це, Тео зімітував лобове зіткнення поліцейського автомобіля з «Ford’ом» і видав:

— Це я.

— Що? — я втупився в машинки.

— Це я надрукував.

Останнє слово Тео карбував по складах: на-дру-ку-вав.

«Розтуди його, — я ще раз подивився на розкритий word’івський файл: — Тобі три з половиною рочки. Що ти, в біса, міг на-дру-ку-ва-ти?» Проте якась частинка мене повірила йому. Не знаю чому, я не став уточняти, що він має на увазі. Натомість запитав:

— Навіщо?

— Просто, — не піднімаючи голови, Тео відвів затиснуту в руці поліцейську машинку й іще раз із розмаху «дзьобнув» кузов пікапа. Він нещодавно навчився вимовляти твердий «р», і тепер його «просто» звучало дуже правильно, по-дорослому. Пр-р-росто.

Я з’їхав з дивана на килим, нахилився, щоб зазирнути синові в обличчя.

— Навіщо, Тео?

— Ну просто так.

Йому б не вдалося це зробити самостійно.

— Ти мене обманюєш?

— Ні.