Розділ «Книга третя Шабля на комісара»

— Перед смертю не брешуть!

З нього стане! Оті розстріли десятків тисяч людей в Криму — очолював Блюмкін, Яков. І кронштадських матросів він стріляв.

— Недаремне шептали, що Лазар з Москви приїхав, зі спецзавданням ЧеКа. І як звуть його — ніхто не знає. Казали — Іван Андреєв, чи ще якось…

— Тож своє діло я зробив, — сказав Рудь. — Вірніше — шабля на комісара!

І він обережно вкинув до піхов осяяне слюдяним блиском лезо.

Розділ 25

Звернення Рудя

Червень 1924 р.

— … І хай хтось скаже, що ми були бандитами і пролили море крові. Але знайте: ми всі на цій землі — козацького роду! І бились ми за свою землю запекло, нас були сотні тисяч, й перевага часто була за нами! — сказав Рудь своїм хлопцям.

— Три роки воювали ми з цілим світом, у битвах упень розбивали ворогів десятки, сотні разів. І лише на четвертому році битви, після навали німців, французів, греків, англійців, поляків, Денікіна, трьох більшовицьких наступів — після кожного з яких совєтів вибивали з України так, що вони знов опинялися аж у Москві, — на четвертому році навалилися з усіх боків. Ешелонами привезли міріади солдатів: «красних» башкирів, «красних» китайців, «красних» татар, «рускіх» і навіть — киргизів, яких ловили в степах, наскоруруч озброювали й десятками тисяч запихали в вагони — «красная мобілізація!». І задушили, як колись задушили Богданову козацьку республіку.

…Ніякі внутрішні українські «большевікі» без допомоги Москви не змогли б нав’язати Україні демонську «красну» силу! «Совєти» в Україні б не прижилися, були тут чужі, непотрібні. Ніяка внутрішня сила — ні Центральна рада, ні гетьман, ні Директорія — не змогли б загнати в тюрми цю суто народну, козацьку волю. Земля наша матінка годувала нас безо всяких «комбєдов» і «комнєзамов»…

… Тепер стало зовсім важко, хлопці. Не можу вас насильно тримати. Хто хоче — розходьтеся по домівках! Сховайте і бережіть зброю! Будьте готові щохвилини стати під чорний прапор Холодного Яру! На захист своїх прав й України! Мусимо вернути їй радість і славу!

Тридцять чоловік з неповної сотні відійшли з краю. Чотири десятки хлопців залишились з Максимом у лісі.

— …Знаєш, що буде потім? — спитав по всьому Рудь Покотила. — Комуністи уб’ють Бога, і підмінять його на ідола. Вони прийшли надовго. Страх, брехня на крові може правити і двадцять років, і тридцять. Та страшне навіть не це. Коли брехня так набридне всім, що стане сміхотворною — все це розвалиться. Й Бога не стане зовсім. Навіть того кривавого більшовицького ідола.

Отоді почнеться найстрашніше. Брехня і зло приведуть до ще більшої брехні, до підлоти. За гроші брат зрадить брата, продасть сестру і дітей своїх у дім розпусти. В душах більше не буде Бога. І я б не хтів жити у ті часи. А ви?…

— Ми — як ти, батьку!

— Євреї хитрі — то будьмо за них хитрішими, — сказав Максим Рудинський. — Комісар підступний — то будьмо підступнішими! Москаль тримає військо під страхом розстрілу — то хай буде в нашому війську ще залізніша дисципліна! Візьмімо від ворогів і сусідів саме кріпке, що є в них, й будуймо свою державу! Бо я буду сміятись, коли ми не зсилимо — ми, величезний народ на ситій землі, а перелякані столітніми погромами євреї збудують свою державу десь у пустелі, бо більш їм ніде не дадуть землю, і тоді, повірте, то буде кріпка держава! Вони будуть триматись за неї зубами, за горло, віддадуть останнє, віддадуть життя, навчені горем, биті століттями на чужих оселях. Віддадуть, не задумуючись ні на мить, бо вони знають що таке — втратити свою землю! Вони знають — а ми ні! Хоча й нашою достеменно та земля давно вже не була…

— Біля Персії є такі племена — таліби, — сказав хлопцям Рудь.

— Вони зробили іслам основою держави. Їх ніхто не зміг перемогти — ні перси, ні англійці. От і нам би свій — православний талібан! Бо більшовики хочуть забрати в нас Бога — і це найгірше! Ця земля повинна жити за православним законом, шанувати десять божих заповідей. Вкрав у людей — геть з держави! Вбив за гроші, вбив ні за що — смерть! Без винятку — чи проста людина, чи можновладець! Бо інакше буде всім страшно жити…

Розділ 26