Розділ «Книга третя Шабля на комісара»

— Спі. Ти спас мнє жізнь… — м'яко сказала хлопцю.

Роман зробив ще кілька терпких ковтків і йому здалося, що в темряві його гладила Владка.

— Я люблю тебе, — сказав він і втонув у гарячому мареві.

Розділ 9 Амністія

Липень 1921 року

В березні Котовський знов переслідував Батька — й Махно знов прорвався з оточень. Отаман Пилип Хмара повів свої загони на Черкаси й був розбитий біля Золотоніського мосту. З півночі прийшла звістка про повстання Кронштадта. Лозунг був той самий, що й у Нестора: «Совєти без комісарів!». Деякі з повсталих матросів вижили, й повезли Україною страшні свідоцтва: про десятки тисяч курсантів, кинутих на смерть на дві тисячі кулеметів й корабельні гармати — й то була справжня м’ясорубка. Про звірячі розстріли Дибенка.

Після безуспішного переслідування Махна Котовський знов повертає на Чигирин, Умань, Звенигородку — й люто мститься селянам за страх, який він пережив від проривів Батька. Козаки Цвітковського й Рудя, Сороки, Лиха все частіше вступають у бої з котовцями. Гришка тепер командував в Умані Другим кавалерійським корпусом. В травні його перекинули на Тамбовщину для придушення повстання Антонова. Котовці топили в крові тамбовські «дєрєвні» по-звірячому: розстрілювали села з гармат, травили селян бойовими газами.

Повстання Холодного Яру й Антонова не пройшли марно. Вони примусили Лєніна відійти від кровожерної політики «воєнного комунізму». Хоча Лєнін й тут вдався до хитрощів. Після кривавих повстань Чигиринщини Совнарком розуміє, що подальше введення «продразвьорстки» підніме до повстань всю імперію. Тому навесні більшовики почали заводити нову економічну політику. НЕП. Продразвьорстку замінили продовольчим налогом. Селян сповістили: беріть землю, сійте скільки хочете — а нам заплатите десятину. Селянам навіть дозволили брати землю в оренду. Протягом двох років імперія відновила довоєнне виробництво хліба.

Найкращі й найпрацьовитіші — вже брались на олівець як кандидати на «розкуркулювання». Підла політика комісарів вкотре готувала селянам пекло…

З’їзд у Холодному Яру відбувся бурхливо. Постанова Якіра-Троцького про амністію, введення НЕПу пробуджували надію. Багатьох, хто стомився роками жити, як вовки в лісі, мерзнути в зимові стужі, спати в снігу, підпливати водою в осінніх сирих землянках. «Звання козацьке, а життя — собацьке», «Дожилися козаки — нема ні хліба, ні табаки», — жалілись слабкіші з гайдамаків. Омана спокою в теплі й затишку затьмарювала й найстійкіших.

Повстанці розділилися. Саме цього й домагались найперше лукаві наркоми…

Цвітковський прибув на нараду з Ніковського лісу під Уманем, де об’єднався з загонами Мартиновськош.

— Знаєте, що я бачив у Києві у вісімнадцятому? — спитав Рудь отаманів, Цвітковського: — Бійню губернського ЧК на Садовій. Там був гараж з цементованою підлогою — по щиколотку в крові. Та не тільки крові. То була кров, змішана з людським мозком, кістками черепів, волоссям — шматками всього, що розліталось від куль маузера. Там були стіни з тисячами дірок від куль, заліплені мозком і шматками шкіри з голови людей. З підвалу йшов стік, півметра шириною, півметра глибиною, десять сажнів у довжину — він був заповнений кров’ю. А поруч, в саду, ледь прикидані землею сто тридцять трупів нещодавно розстріляних. А всього їх там були тисячі…

— Та що ти нам тут розказуєш… страшилки. Тут вопрос серйозний! — вмішався Цвітковський. — У Києві вже арештували Національну козачу раду. Всіх! Я ледве не потрапив більшовикам у лапи! Нема кому воювати! А ще Лєнін НЕП вводить — селяни від нас відвертаються!.. Амністія дасть всім нам можливість…

— Я чув, в Одесі, — встряв у розмову Денис Гупало, — з московського ЧеКа виписали негра Джонстона, який за п’ять хвилин здирає з живої людини шкіру. Хлопці казали, які ледь утікли звідти. Чекісти ставили жертвам клізми з битого скла, заливали гарячим сургучем шию, щоки. Вони цілий місяць розстрілювали в «чрєзвичайках» по триста чоловік за ніч.

— Це правда, — сказав Рудь. — Я його бачив. Негра. Григор’єв казав — був у тих підвалах. В катівні чекісти підвісили опудала, набиті соломою, — з людських шкір. Залякували живих.

Цвітковський роздратовано махнув рукою:

— Не те кажете, браття. В добрі часи я мав під рукою двадцять тисяч козаків! Ходив у тяжкий Зимовий похід. Брав Звенигородку, нищив усе, що бачив з боку совєтів. Хрещеного батька мого, медвинського священника, зарубали будьонівці. Все те я знаю!

— Не все. В першу ж ніч після евакуації в Симферополі Блюмкін розстріляв близько двох тисяч людей. Ловили всіх, у кого не було мозолів, хто був одягнений в костюм із галстуком, у кого не було документів, хто просто мав інтелігентний вигляд… Потім розстрілювали щоночі. Цілі вулиці біля місць розстрілів виселялись, тікали до родичів — бо недобиті й поранені щоночі виповзали з ям, повзли до домівок, стогнали й просили рятунку. А за поміч убогим більшовики розстрілювали на місці… Всього, кажуть, у Криму за рік вбили тридцять тисяч людей…

— Правда, отамане. Як їм вірити? Краще вже по одному пробиратися за кордон, — підтримав Рудя Микола Василенко.