Розділ «Книга третя Шабля на комісара»

— Ні.

Внизу, далі вулицею, гримнув вибух.

З даху одного з будинків вдарили гранатомети. Вогненні хвости прошерстили небо й зникли за рогом. Десь там знову вибухнуло — ще й ще. Небо світлішало — наставав ранок. Із під'їзду будинку навпроти вислизнули якісь люди і побігли в глибину двору. Їх було семеро. Ром піднявся з-за штори й спостерігав за будинком. Потім відсунув стілець і пішов на вихід.

— Нє іді, — почув раптом з-за шафи. Від несподіванки зупинився. В її гарних очах світилось благання. Дівчина боялась.

— Тебе як звуть? — спитав, не знаючи, що сказати.

— Крістіна.

— Не пісяй в компот, Крістіна!

Вона непевно всміхнулась, і Ром зрозумів, що тепер й сам не боїться. Хизувався перед вродливою жінкою? Грав героя? «Коли ти сам не сміливий — вдавай з себе сміливця! Й тоді всі будуть думати що ти сміливий!» Добре сказали! Хто це? Хтось із древніх.

— Бувай. Я прийду за тобою. Тільки загляну в одне місце. — Пірнув в темряву коридору, не без зусиль відтягнув перекошені вхідні двері і побіг сходами донизу, переступаючи через східці. В темряві це було зробити непросто. Остання сходинка виявилась неждано низько, й Ром майже випав на вулицю, потім пробіг під стіною, завернув за вугол і — опинився в обіймах козака в фуражці і портупеї. Під прикриттям будинку ховались ще кількоро людей з автоматами.

— Стоять! Ти кто? — почав вже з традиційного для сьогоднішнього ранку питання.

— Я з мерії, від Доброва. Ледве прорвались.

— А тут чому?

— Подружка у мене…

— Документи?

— Ось, студентський. З Одеси.

— Хто там? — спитав хтось позаду.

— Та, наче, свій, — кинув козак невидимому. — Пацан. — І, вже звертаючись до Рома: — У двір не виходь — в тому домі волонтери, зразу підстрелять. Слухай, тут якась сука з даху лупить. Снайпер. Баба-литовка, «білі колготки» — чув про таких?

— Ну.

— Тут вже чоловік шість замочила. Давай, поможеш нам. Сірий, залишайся — стережи вихід.

Вже на сходах старший оглянувся і якось недобре развеселився: