Розділ «Книга перша Від Звенигори до Одеси»

Допитали грецького офіцера, який трохи знав російську. На питання: «Звідки тут взялися греки?» — той відповів, що три грецьких батальйони (понад тисячу солдат) відправили перерізати залізницю Миколаїв — Одеса. А ці сто тридцять небог — все, що від них залишилося. Решта порубана в степах козаками, розбіглася, повернулася в Одесу, а їхній підрозділ був побитий кіннотою і… застряг біля Тилігулу.

— Григор’єв їх дуже не любить, — шепче на вухо Максиму Софрон Рябенький. Софрон полюбляє теревені, то ж знає все й про греків. — Вони на віслюках перемогли його відділ, якогось діда Трохима. Дуже переживав це стидовисько. Кричав: «Ганьба! На ослах!» То тепер наказує всіх греків порішати зразу! Вони як козаків бачать — то пісяють на місці!

— Навіщо ж порішати? — вголос думає Рудь. — Дивись, які плохенькі. Ні, краще віддамо їх Тютюннику, він їх заагітує. Тютюнник може! Будуть у нас грецькі козаки!

Зігнали всіх полонених на степок. Максим зайшов на перше-ліпше подвір’я. З хати виглянув трохи зляканий дід.

— Тебе як звуть, батьку? — спитав доброзичливо, щоб заспокоїти чоловіка.

— Леонід, — відповів дід…. — А ви… хто будете?

— Ми — козаки! Дайте води напитись…

— Стройні такісь козаки. Ще такіх і не бачів.

— Ми з Холодного Яру, Звенигородська сотня. Шевченка читали, батьку?

— Я неписьменних. А сусід чітал! Про Железняка і цього… Ганжу!

— Гонту! То земляк наш! Залізняк родом з Медведівки, з Холодного Яру, а сам Шевченко — зі Звенигородського повіту. Не зобижали вас греки?

— Та нє наче. Ще не встиглі, тільки сьодні приїхалі. То і ви нас — не зобіжайтє!

—І ми скоро поїдем. Вода у вас в криниці солона, як ви її п’єте?

— То дай Бог, що єсть. Навкруг і такой немає. Татарська степь.

— А як село ваше зветься?

— Ной-Петєрбург.

— …?

— Ной-Петєрбург!

— Ну встечися! Софроне! Чуєш?! Село як називається? Ной-Петербург!

— От холєра! То це ми в Петербурзі? А це Лєнін, чи шо? Палицю йому в гепу, шоб штани не спадали!