Розділ «Монстр»

Слабкий вітерець перебирав віття і шарудів голками на сосні біля входу в землянку. Промчав між кущами осоту, що росли вздовж паркану, і раптом зник.

Ельвіра із гвинтівкою в руках стояла у дворі. Безпородний рудий дворняга Азорка став передніми лапами на паркан і нашорошив вуха.

Вітерець знову з’явився, промчав двором і торкнув волосся Ельвіри. Вона здригнулася і позадкувала до дверей. І як тільки сховалася в землянці, порив вітру шалено шарпнув двері. Немов хотів увійти слідом.

Від перевалу долинув гуркіт грому. Блискавка освітила землянку всередині, і Ельвірі раптом привиділося, що Чорний стоїть у темному кутку. Від цього видіння по її тілу побігли мурашки, наче від холоду. Ельвіра підперла двері поліном і, загорнувшись у козячу шкуру, забилася у куток. На коліна поклала гвинтівку і загнала патрон у ствол. Блискавки спалахували одна за одною, наповнюючи землянку якимись диявольськими видіннями. Стіни здригалися під ударами вітру і, здавалося, стеля зараз обвалиться і поховає її.

Гримнуло зовсім поряд, за порогом надривно загавкав Азорка. Щось затріщало і з гучним ударом упало у дворі, мабуть, від вітру зламалася сосна. Після першого натиску вітер стих і Ельвіра почула шарудіння за стіною. Наче щось важке обережно спиралося на подушку із зірваного листя. Ельвіра підняла гвинтівку. Шарудіння долинуло справа, потім позаду — зовсім поруч, відділене від Ельвіри лише дошками. Ельвірі навіть здалося, що вона чує, як дихає Чорний — гучно і повільно. На рівні голови скрипнула колода. Потім друга — трохи вище. Чорний дерся на дах?

Азорка захлинався від гавкоту. Заскрипіло над головою. Ельвіра тремтіла. Вона підняла гвинтівку і вистрілила в стелю. Грім пострілу оглушив її, землянка наповнилася пороховими газами. Щось, виючи, прогуркотіло по стелі і стихло.

Пройшла, мабуть, година від початку бурі. І нарешті вітер зовсім стих. Перший шквал закінчився, та Ельвіра відчувала, що це ще не кінець. Азорка мовчав. Значить, Чорний пішов або ж вбитий. Вона підійшла до дверей, стискуючи гвинтівку в руках.

Кожного разу, коли поблизу з’являвся Чорний, Азорка божеволів від гавкоту; Зараз він мовчить. Значить, Чорного немає. Але, не зважаючи на це, вона не наважилася відчинити двері і визирнути. Стояла, прихилившись до дверей, і врешті-решт вирішила не виходити до ранку. Вона вже зробила рух углиб землянки, та раптом почула кроки. Хтось підійшов до дверей з другого боку і смикнув за ручку.

Ельвіра здригнулася. Якщо Азорка мовчить, то це може бути лише батько. Повернувся батько? Кроки стихли. О, господи! Вона чекала його всю зиму. Нарешті!

Ельвіра поставила гвинтівку, звалила поліно і вибігла на поріг.

Перше, що вона побачила, був розірваний навпіл Азорка. Так ось чому він перестав гавкати! Ошкірена паща була відкритою, а з черева стирчали кишки. Ельвіра скрикнула, кинулася до дверей. І наштовхнулась на палаючий жовтим світлом погляд. Величезна чорна постать заступила їй шлях до відступу. Вона зразу втратила свідомість.

… Ельвіра отямилася від відразливого духу сирого м’яса — важке дихання торкалося її обличчя. Тіло пронизував гострий біль. Вона з жахом розплющила очі. Обросле темною шерстю обличчя все ж таки це було обличчя з великим ротом, плескатим носом і глибоко посадженими очима, схилилося над нею. Ельвіра повела поглядом. Гвинтівка лежала поряд, за порогом. Ворухнула рукою і, скрикнувши від болю, дотяглася до ствола. Потягнула до себе. Чорний не виявив занепокоєння, вишкірив великі жовті зуби. Ельвіра стисла гвинтівку під пахвою і відсунулася до стіни. Палець ліг на спусковий гачок. Кожен порух викликав у неї біль. Чорний забурмотів і, незграбно взявши гвинтівку за ствол, зазирнув у нього. Ельвіра натиснула на спуск і, побачивши, як чорна голова розлетілась на шматки, знову втратила свідомість.

Вона змогла рухатися лише через кілька днів. Все її тіло було суцільним синцем, з безліччю саден. Ельвіра не знала, що було з нею між втратою свідомості і пострілом. Не хотіла думати про це. Все літо вона працювала: нарощувала паркан, укріплювала стіни й дах, врешті-решт перетворивши своє житло в справжню фортецю. Але скоро вже не могла обманювати сама себе. Дійсність виявилася набагато жахливішою за всякі здогади. Взимку в неї народилася дитина. Дитина Чорного. Спочатку хлопчик видався їй надзвичайно бридким. У нього була деформована голівка з низьким лобом і глибоко посадженими очима, криві ніжки і задовгі руки. Але вона швидко звикла і полюбила його. Ельвіра назвала хлопчика Бімі.

Частина друга

Метелики в склепі. 1989 рік

Розділ 1

Літак з Харкова відлітав о першій годині ночі і мав залишатися в повітрі чотири години. Софія знайшла своє місце і, відкинувшись на спинку крісла, полегшено зітхнула. Позаду залишився аеропорт, де до неї причепився довгов’язий прищавий тип, схожий на П’єра Рішара з фільму «Високий блондин у чорному черевику». У того типа навіть була скрипка у футлярі. Блондин був негарним і на додачу від нього тхнуло несвіжим біфштексом, який він, мабуть, щойно з’їв у вокзальному буфеті. Софія страшенно зраділа, коли оголосили посадку на її рейс. Після просторого залу в боксі, до якого вона потрапила, було страшенно тісно. Нахабні бундючні службовці безцеремонно перекидали речі в її валізах. З боксу вона відразу потрапила в штовханину обшарпаного автобуса, що підвозив пасажирів до лайнера. Софія сподівалася, що всі проблеми вже позаду, але тут почалося непорозуміння з місцями. Втім, три стюардеси в синій формі та сліпучо-білих сорочках швидко все владнали. Крісло було зручним і, здавалося, зробленим якраз для її фігури.

Заревіли реактивні двигуни, підтверджуючи, що все неприємне дійсно вже позаду. Будівля аеропорту з ідіотським шпилем на даху, що нітрохи не пасував до архітектурного ансамблю, повільно попливла назад. Зупинка на вихідній позиції і нарешті зліт, під час якого літак так вібрував, що, здавалося, він зараз ось-ось розсиплеться на частини. Нарешті лайнер злетів, заломивши якийсь немислимий віраж на ліве крило, і помчав у ніч, залишаючи позаду розсип вогнів великого міста.

Софія навіть і гадки не мала, що скоро з жалем згадуватиме штовханину аеропорту і прищавого донжуана зі скрипкою. Та згадка стане тонкою ниткою, що зв’язуватиме нормальний світ зі світом жаху.

Софія вперше летіла у великому реактивному лайнері і все тут було їй у дивину. Шість рядів крісел замість традиційних чотирьох, як у АН-24, що обслуговують місцеві авіалінії. Чотири гарненькі, схожі на ляльок, стюардеси замість однієї чи двох старих гримз. Сніданок, який подали відразу після зльоту. На місцевих лініях давали лише лимонад у пластикових чашках.