Розділ «Чорна акула в червоній воді»

Історія дитинства Кощія та його перетворення на убивцю

Жити — як віддатися течії,

Померти — як піти відпочити.

Цзя І (III cт. до н.е.)

---

Розділ 1

---

Ялта знаходиться на тій же географічній широті, що й Генуя, але вигідніші природні умови дають їй значні переваги над цим всесвітньовідомим курортом. Вона розташована в амфітеатрі, утвореному горами, обмеженому з заходу горою Магаббі, а зі сходу — відрогом Нікітської Яйли, має унікальні можливості для туризму. І раніше не обійдена увагою іноземців, після подій 1985–1990 років Ялта буквально захлинулася від їх напливу.

Розбещені безпечністю західних міст, вони блукали в Нікітському саду біля гігантського кенового дерева, що пам’ятало ще ратників князя Володимира, які в 988 році брали облогою Херсонес. У Лівадії, в Білому палаці, фотографували крісла з табличками «Сталін», «Рузвельт», «Черчіль», смітили грошима і перебували під пильним оком найжорстокішої в Європі мафії — радянської. Багато з них мали накласти тут своїми гаманцями, а дехто й життям.

У свої шістнадцять років бельгійка Жаклін О’Тул вже мала хорошу фігурку і, помітивши кинутий в її бік хтивий погляд, кожного разу здригалася: спершу в тролейбусі, а потім йдучи темними завулками. Звісно, їй було моторошно. Тим більше одній у нічному місті — з темними вулицями, обплутаними, наче павутиною, тролейбусними дротами і чорними в темряві червоними прапорами. Весь час у них якісь свята! Звісно, їй подобався Нікітський сад і замок «Ластівчине гніздо» з його чудовою легендою. Та це коли батько був поряд. А зараз місто лякало її.

Жаклін трохи розслабилася, тільки опинившись на центральній площі. Тут гомонів натовп, і над головою пам’ятника комуністичному вождеві Леніну спалахували кольорові букети салюту. В Брюсселі вона бачила фільм Стіва Буровця «Червоний жовтень», де Ленін був маленьким і злим. А тут, на площі, він здавався кам’яним велетом зі статурою Арнольда Шварценеггера. Гримнуло, і над площею вибухнув черговий різноколірний букет салюту. Стріляли з двох військових кораблів на рейді. Вона бачила їх вдень, прикрашених різнокольоровими прапорами.

Він призначив їй зустріч тут, на площі Леніна, — цей божевільний старий. Лихо в тому, що лише в таких стариків і бувають справжні букіністичні раритети. Побачивши, що вона продивляється книги в букіністичному магазині, що на Київській вулиці, він підійшов і спитав, що вона хотіла б купити. Жаклін майже не знала мови і ледь змогла пояснити, що їй потрібне щось із перших видань Лєрмонтова. Тут, у Ялті, в різний час жили майже всі відомі поети. Ще з коледжу вона пам’ятала рядки з «Євгена Онегіна»:

Прекрасны вы, брега Тавриди,

Когда вас видишь с корабля

При свете утренней Киприды,

Как вас впервой увидел я…

Її батько — відомий у Бельгії бізнесмен Жоз О’Тул — пристрасний колекціонер книжкових раритетів. Завтра в нього день народження. Іронія долі — мати день народження в комуністичне військове свято, ще й святкувати його в комуністичній країні.

— Ви француженка? — спитав старий.

— Ні. Бельгійка.

Він обіцяв їй «Маскарад» видання 1840 року. Це було те, що треба. Просив усього тридцять доларів. У неї були лише франки, але старий згодився взяти трохи більше, ніж по курсу — 180 франків.

Кілька молодиків у полинялих джинсах, із засмальцьованим довгим волоссям підійшли і, жваво жестикулюючи, заговорили до неї. Жаклін не зрозуміла жодного слова. Від них йшов гострий дух дешевого вина. Вона озирнулася навкруги: де ж цей мерзенний старий? Двоє схопили її за руки і потягли в темний завулок, що відгалужувався від площі.

— Ні, ні! Я не хочу! — крикнула Жаклін.

Мабуть, зрозумівши, що вона іноземка, молодики вирішили дати їй спокій.