Розділ «Чорна акула в червоній воді»

Убивця підійшов до шістнадцятиповерхового готелю «Ялта» точно о десятій. Він не пішов зразу на автостоянку, де один за одним під’їжджали автобуси із запізнілими туристами, а спустився сходами до скверу між автостоянкою і готелем. Дівчина років п’ятнадцяти в сірому светрі і чорній шкіряній спідниці стояла, прихилившись до ліхтаря. Вона нетерпляче озиралася, очевидно, когось чекаючи. Коли повернула голову до п’ятдесятиметрового громаддя готелю, світло впало їй на обличчя.

Мабуть, убивця впізнав у ній когось, бо зразу зблід і відступив у тінь. Він кілька хвилин вдивлявся в обличчя дівчини, бурмочучи її ім’я — «Марія», потім змахнув краплі поту на лобі і помчав за тролейбусом, що рушав з місця.

Бармен був дуже впертим, та убивця, якому він доручив придушити дівчисько, виявився упертішим. Бармен лежав на підлозі власної квартири обличчям у пухнастому килимі і стогнав від нестерпного болю. Убивця стояв над ним, упершись коліном у плечовий суглоб, і повільно відводив руку догори.

— Адреса старого?

— Вони уб’ють мене, коли я скажу, — по щоках бармена текли сльози.

— А якщо не скажеш, я переламаю тобі всі кістки, а потім скручу в’язи, — убивця різко рвонув руку догори. Плече хруснуло, і бармен втратив свідомість.

Убивця зник у ванній кімнаті і повернувся зі склянкою води, хлюпнув барменові в обличчя. Той застогнав.

— Адреса?

Убивця уперся коліном у друге плече і заломив руку догори. Нахилився.

Покусані до крові губи бармена прошепотіли:

— Ріг вулиць Гоголя і Московської…

Розділ 2

Дивний злочин схвилював Ялту у вересні 1988 року. В будинку № 95 — на розі вулиць Гоголя і Московської — посадили на палю шістдесятирічного пенсіонера. Тіло було скручене у смертельних судомах і мало ознаки допиту з застосуванням тортур.

Слідча група, що прибула на місце злочину, ледве змогла зняти тіло, прив’язане за плечі капроновою мотузкою. Мотузка була перекинута через блок, вмурований в стелю, хоча, як показала експертиза, отвір було зроблено кілька років або десятиріч тому. Жінці-патологоанатому з бюро експертиз стало погано. Навкруг кілка також можна було помітити темну пляму — слід свіжого цементного розчину. Осиковий кілок було дбайливо відполіровано і натерто воском. В квартирі нагорі виявилася прекрасно оснащена фотолабораторія.

Убивця з’явився на Радянській площі теплим вересневим вечором.

Заслужені дідусі, рясно обвішані орденськими планками, отиралися біля кіосків «Союздрук», прикрашених календарями з голими перебудовними дівчатками. Хихочучи в кулак, дідусі перебігали поглядом зі звабливих мордочок на пишні груди і купували вчорашню «Правду».

Убивця був високим і худорлявим. Кілька жінок з величезної черги за «Останкінською» ковбасою кинули погляд на його симпатичне вилицювате обличчя. Він підійшов до кіоску і купив газету «Вечірня Ялта». Сівши на лавку, зразу відкрив розділ кримінальної хроніки і уважно прочитав повідомлення про посадженого на кілок пенсіонера, зупинив погляд на фотографії вродливої дівчини з пишним темним волоссям, заколеним шпилькою у вигляді метелика. Підпис під фотознімком сповіщав: «Вийшовши з готелю „Ореанда“ 23 серпня 1988 року, безслідно зникла дочка відомого бельгійського бізнесмена Жоза О’Тула, що перебуває в СРСР з діловим візитом. Особливих прикмет немає. Волосся заколене шпилькою у вигляді срібного метелика з двома діамантами замість очей. Жоз О’Тул буде вдячним за будь-які відомості про місцезнаходження дочки».

Убивця дістав з кишені шпильку у вигляді срібного метелика з двома діамантами замість очей і довго роздивлявся її. Осіннє сонце райдужними блискітками перекочувалося у шліфованих гранях. Шпилька була та ж, що і в газеті. Впевнившись у цьому, він вирвав замітку зі знімком і, загорнувши в неї шпильку, сховав у кишеню.

Убивця пройшов пустирем по ледь помітній у траві стежці серед смердючих смітників і спустився у підвал першого за пустирем дев’ятиповерхового будинку. В підвалі він пробрався по купах битої цегли до найдальшої стіни, увімкнув ліхтарик, дістав з кишені зубило і молоток і почав довбати стіну. Через півгодини на стіні в слабнучому світлі ліхтаря жовтів хрест. Убивця сів на купу цегляних уламків і запалив цигарку. Потім спорудив з кількох цеглин підставку під хрестом. Запалив свічку і кількома краплями воску прикріпив її на верхній цеглині. Полум’я задрижало від протягу.

Він вийшов з підвалу, коли було вже зовсім темно, і пішов назад. Пустир, перетворений на гігантське звалище, наводив жах на мешканців навколишніх будинків. Тут бродили зграї здичавілих псів і час від часу знаходили чийсь напіврозкладений труп. Мало хто наважився б пройти через пустир вночі, але убивця, схоже, знав тут усі стежки. Він підійшов до першого будинку і подивився на два кутових вікна на передостанньому поверсі. Вікна були темними.