Розділ «Чорна акула в червоній воді»

— А якщо я їй не заплачу?

— Тоді вона здійме галас, і будеш мати справу з отим хлопцем. Він слідкує тут за порядком.

Невисокий кремезний хлопець з жовтим, азіатського типу обличчям, стояв біля входу, притулившись до стіни, і дивився в зал, та, здається, нікого не помічав.

— Той малий? Він навряд чи мене здолає. Я в тюрмі навчився добре битися.

— Не той випадок. Це кореєць. Він був чемпіоном паназіатських ігор з тае квон до. Вчився в Києві, але його вигнали. Може нанести в стрибку до п’яти смертельних ударів.

Зустрівшись з поглядом Милки, кореєць посміхнувся і чемно схилив голову в її бік.

— Та йди ти, — Кощій ще раз кинув погляд на невисоку кремезну фігуру, — ще й посміхається тобі.

— Якщо образиш мене ще раз, то будеш мати справу з ним.

— З цього моменту я — сама ввічливість…

— Розкажи краще, що ти зробив з тим старим. Сподіваюся, садистські витівки з кілком, вмурованим у підлогу, це все байки?

— Байки. Хоча був час, коли він не був старим і дістав мене своїми середньовічними погрозами, але я не збирався бруднити об нього руки. Тільки повинен був дещо у нього розпитати. А щоб він був балакучішим, пішов на будівництво, взяв відерце цементу і почав у нього на очах вмуровувати кілок. Але він мовчав, думав, що я цього не зроблю…

— А ти зробив. Може, ти в тюрмі став садистом?

— Ні. Просто він мене здорово розчарував. Впертий, як сто ослів. Тоді я вирішив спробувати останній спосіб. Прив’язав його під пахви над кілком, і він вже почав було говорити. Але мотузка не витримала — той старикан увесь час смикався, як божевільний.

— Ну й дурень. Ще зі школи пам’ятаю, що тобі не можна братися за жодну серйозну справу. А про що ж ти хотів дізнатися?

Кощій пробурмотів щось нерозбірливе, озирнувся навколо, ніби чекаючи підтримки.

— Дуже задушливо, потанцюємо?

Милка промовчала, прикусила нижню губу.

Нарешті сказала:

— Можеш не відповідати. Звісно, про Алісину дочку, — вона встала, кинула на стіл кілька купюр. — Ось тобі на випивку. Владнаєш з дівчиськом, тоді приходь. Але не раніше. А поки що — прощавай. В мене немає настрою.

Кощій просидів майже годину, бездумно вдивляючись у блакитну далину, де майже біля обрію виднілися два довгих похмурих силуети танкерів, які йшли в Одесу. З’їв тверду, несмачну котлету зі смаженою картоплею і пішов блукати по вулицях.