TextBook Анна Ярославна, все ще вражена дивним сном, довго не могла заснути – перед внутрішнім зором, як заплющувала очі, сяяв на сонці золотоверхий Київ, а над ним у небі літав чорною блискавкою Змій Горинич і погрожував її забрати…
А тільки поринала в короткий тривожний сон, Змій Горинич з небесної вишини кричав до неї:
– А з королем своїм…
– Не тільки моїм, а й Франції теж, – вставила вона гордо.
– Все одно з королем тобі недовго жити зосталося.
– Що ти… речеш, зла зміюко?! Тіпун тобі на язик! Я з королем прожила всього лише вісім років, дев’ятий ледь-ледь почала…
– От він, дев’ятий, і буде останнім. А потім… Потім ти довго будеш щаслива…
– Що ти знову речеш, зла зміюко? Як це я без короля буду щаслива?
– Будеш! Не зійшовся ж світ клином на твоєму королеві. А вже потім я прилечу за тобою, і всі мої голови будуть радуватися тобі…
Тієї ж миті три голови Змія Горинича посміхнулися їй. Анничка з ляку й проснулась.
Поруч на широчезному королівському ложі з позолоченими бильцями спав король…
Помацала, щоб заспокоїтись, але відчула там холодну порожнечу… То це їй лише здавалося, що король поруч.
Помацала ще – порожньо. Так і є, Генріх поїхав на чергову війну зі своїми непокірними васалами, які не хотіли йому коритися, розхитуючи і без того неміцне королівство. І коли він повернеться – невідомо. Та чи й повернеться взагалі?
І недобрі передчуття раптом заполонили Анну. Та й Змій Горинич напророчив, що король не повернеться… Той Змій Горинич, який прилітав до неї у сни із далекого, вже напівзабутого її рідного золотоверхого Києва. Лежала в напівтемряві спочивальні на широчезнім і такім пустельнім королівському ложі, лежала самотня, неприкаяна – невже пророцтво Змія Горинича збудеться?
Гнала від себе відчай. Який Змій Горинич з Києва? Що йому треба, як вона давно вже не киянка, а парижанка… І немає у Франції київського Змія Горинича – у них тут і нечисть своя, тутешня.
…Жив-був біля Києва Змій Горинич, дракон з багатьма головами. Кігті в нього мідні, хвости залізні, з пащек огонь вергає…
А втім, чому був? Чому в минулім часі про безсмертного, як Кощій, Змія Горинича? Він і зараз там є, бо як же Київ золотоверхий може без Змія Горинича бути? Старі люди ще й досі його пам’ятають.
«Жив, – кажуть, – тисячу літ тому біля Києва Змій Горинич, жив і нині живе – нічого з ним не лучилося і нічого з ним не лучиться… І все так само над соборами Києва, над Софією пливе малиновий передзвін і чорною тінню над Києвом… Ба-ба, вже й над Францією шукає він – Змій Горинич, – несучи їй жахну звістку…
На той час Анна з дітьми була в Санлісі, і до неї дійшла трагічна звістка, чомусь із запізненням. Хоч вона відразу ж вирушила на похорон чоловіка, але не встигла – прибула вже на могилу.
Генриха поховали, а дружина його, королева Анна, стала удовою.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Анна Київська – королева Франції» автора Чемерис В.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Сказання друге. Сподіваюсь, що саме Ви – король?..“ на сторінці 20. Приємного читання.