Розділ «Сказання друге. Сподіваюсь, що саме Ви – король?..»

Чужих ворогів тоді у Франції начебто не було, але свої дозоляли гірше чужих. Тож і не дивно, що все життя короля слабкого ще французького королівства минало в походах і штурмах тих чи тих фортець. Кажуть, що він був хоробрим воїном, але успіх не завжди до нього навідувався. Королівська влада при ньому слабла, особливо жорстоких ударів йому завдавав герцог Вільгельм Нормандський (майбутній Вільгельм Завойовник, король Англії), який двічі розгромив його. Завдавав неспокою і молодший брат Роберт, який правив у Бургундії. До всього ж, при ньому були зграї придворних, які, наче та сарана, все пожирали, і королю треба було постійно думати про те, де і чим поповнити запаси продовольства. А ще майже щоденно доводилось розбирати судові справи, провіряти звіти нечесних на руку чиновників, відвідувати монастирі… В таких умовах Анна досить швидко стала і помічницею чоловіка, і його співправителькою. Її допомогу в управлінні королівством Генріх цінував високо.

«Зі згоди дружини моєї Анни»

…Досі немає в істориків і, очевидно, вже й не буде однозначної відповіді на запитання: чи юна королева прийняла католицизм, чи у Франції лишалася православною християнкою, якою була до свого заміжжя? Деякі історики доводять: так, прийняла, адже без цього був би неможливим її шлюб з французьким монархом. Інші ж дотримуються протилежної думки: навряд щоб Генріх I вимагав від дружини зректися православ’я, адже це могло погіршити стосунки між Києвом і Парижем.

Хоч на час царювання Анни й почалося у Франції деяке економічне пожвавлення, але життя королеви було непростим, переповненим тривогами. Сімейного щастя не відчувала, як і любові чоловіка. З простої причини, що її, любові, вже й не було. Захоплення швидко скінчилося. Чоловік уже був немолодим, у тому віці, коли любовний шал згасає, та й до всього шлюб із Анною він узяв не так із любові, як із суто державних інтересів. Генріх був зайнятий безконечними сутичками з непокірними васалами, вдень і вночі думав про головне своє завдання як короля – подальше возз’єднання земель франків, експансію на схід і, звичайно ж, подальше нарощування королівських земель – надто куцим у нього було королівство. Не збільшиш його, не зміцниш – може розпастися.

Отож Анні ще довго-довго після приїзду її до Парижа Франція здавалася чужиною безпросвітною.

Їй, киянці, яка виросла у високоосвіченій православній країні, в умовах слов’янської культури, нелегко було пристосуватися до умов життя французької знаті тих часів.

Франція була роздрібненою державою. Влада короля не поширювалась на всю країну. Йому належали невеликі володіння з містами Париж на Сені та Орлеан на Луарі. Але король не був повним хазяїном навіть у своїх володіннях, адже на його землях войовничими, здебільшого ворожими фортецями здіймалися замки непокірних васалів. Господарі їх безкарно займалися в країні розбоєм. Навіть король наважувався на проїзд з одного свого міста в інше тільки в оточенні добре озброєного почту. Під самим Парижем один такий васал-розбійник збудував замок і хапав людей, які проїздили мимо, та застосовуючи тортури, вимагав у них гроші. У короля – на відміну від його васалів – не було ні постійного війська, ні чиновників, йому доводилось за все це боротися. І в таких умовах зміцнювати своє королівство, якому в майбутньому судитиметься стати Францією.

Чи обітниця подіяла, чи всьому свій час підійшов, а тільки королева Анна у своєму не такому й довгому заміжжі народила трьох синів. Перший, Філіпп (1052–1108), прозваний Добрим, пізніше стане королем Франції. На честь його народження мати збудує монастир Святого Вікентія в Санлісі. Потім вона народить ще двох синів: Роберта (1055–1060), який помер ще в дитинстві, і Гуґо (1057–1102), який стане графом Вермандуа і прославиться в перших Хрестових походах. Королева Анна навчила своїх дітей грамоти, мовам, арифметиці та історії. На відміну від батька, майбутній король Франції Філіпп I став освіченим монархом свого часу[12]. Обидва вони – і Філіпп I, і Гуґо Великий упродовж всього життя зберігали не лише глибоку повагу, а й любов до матері-королеви.

Сини були її утіхою і любов’ю. Дивлячись на них, хотілося жити і радуватися життю.

Батько на синів особливої уваги не звертав.

Король майже ніколи не бував у Парижі, як завжди, з однієї сутички кидався в іншу, Анна сама виховувала дітей. I все ж, якщо звернутися до історичних документів, Генріх рахувався з думкою дружини: на багатьох державних актах та грамотах, що дарують пільги чи жалують вотчини монастирям і соборам, можна прочитати:

«Із згоди дружини моєї Анни».

«У присутності королеви Анни».

Так на жалуваній грамоті суассонському абатству є її власноручний підпис кирилицею: «Анна регіна» – «Анна королева». (У Франції Анна мала друге ім’я – Агнеса, і воно теж часто зустрічається на документах.)

Анна була кмітливою та розумною і, що головне, сміливою та рішучою, тож поступово і мовби непомітно стала співправителькою Генріха І часто й сама, як короля не було в Парижі, підписувала ті чи ті документи, ставила печатку, і вони у Франції мали силу закону.

Анна з дітьми жила при дворі, який періодично – з тих чи тих причин розташовувався в різних містах. Крім Парижа Анна жила в Санлісі, Суассоні, Ліоні та в Орлеані, де займалася не лише вихованням дітей, а й за відсутності чоловіка вирішувала – не без успіху, – і багато державних питань.

Попри все, подружнє життя – хоч у ньому й не було по суті любові, яка буває між чоловіком та жінкою, все трималося на повазі й сімейних узах. І так, здавалося, буде завжди, як довгим-предовгим буде їхнє подружнє життя.

Адже вони – король і королева.

А це більше, аніж просто подружжя. Це більше, ніж навіть любов. Бо у них – королівство. Яке треба розширювати і зміцнювати. І творити з нього державу під назвою Франція. Щоб вона в майбутньому стала великою, могутньою, знатною і славною. Щоб багатьом, навіть не французам, хотілося б у ній жити. Не міфічними блаженними, а просто… просто щасливими.

Щоб столиця її Париж стала найзнаменитішою столицею Європи. Про це вони не раз говорили, як зрідка залишалися наодинці. І це буде. Так вони вірили. Король і королева. Але щоб мрії збулися, потрібно багато і тяжко працювати. А ще потрібен час.