Розділ «Сказання друге. Сподіваюсь, що саме Ви – король?..»

Ой, Ладо, Ладо, ді-ді Ладо…

Слуги та служки короля, прислухаючись до співів, що линули зі спочивальні, дивувалися: що се за принцеса з Києва така, що з нею король весело і радісно на подружнім ложі співає?.. Мабуть, і справді в короля скоро-скоро з’явиться маленький спадкоємець трону…

У яку варварську країну ти, батьку, мене послав…

У біографії Анни Ярославни, здається, немає жодної точної, документально підтвердженої дати – все приблизно. І щодо життя, і щодо смерті. І це при тім, що встановленням точних дат у біографії київської князівни, а потім княгині Франції, займалися авторитетні французькі дослідники. Але й вони врешті-решт, розвели руками: точних дат не вдалося встановити, їх узагалі немає в біографії княгині Франції Анни Ярославни…

Невідомий ні рік народження Анни (в дослідженнях існує кілька «точних» дат), ні день та рік приїзду до Києва французів, щоби посватати дочку Ярослава Мудрого, ні коли вона приїхала до Парижа з Києва, ні…

Невідома навіть точна дата вінчання Анни з Генріхом у реймському соборі Святого Хреста. Теж – або-або…

У різних наукових працях називаються різні дати цієї доленосної події в житті Анни та Генріха: або 14 травня 1049 року, або 19 травня, але вже 1051 року…

Але так чи інак, а золота корона вже покладена на голову Анни Ярославни, і вона з тієї миті, що сяйнула в реймському соборі Святого Хреста, стала княгинею Франції.

І що з того, що з усіх перелічених видів весіль з-поміж людей весілля в Реймсі року 1049-го (чи 1051-го) не було весіллям із любові, яким має бути – бажано! – кожен обряд одруження. Що з того, що весілля Генріха I та Анни Ярославни було з розряду весіль по домовленості, що з того…

Це з-поміж простолюду (як у нас із вами, добродії та чарівні добродійки) одружуються завдяки отому прекрасному почуттю, а королям ніколи перейматися ще й якоюсь там любов’ю. Вони зайняті монархічними клопотами. Зрештою, королю потрібна королева. Для виконання державних заходів, і не яка-небудь, а знатного роду, бажано монархічного, яка має народити його величності спадкоємців – майбутнього короля, князя, царя, імператора. Одне слово, спадкоємця престолу. Тож до чого тут любов? Інша річ – розрахунок. Державний, ясна річ. А в нашому випадку любов усе ж таки (хоч одружився й король) була. Хоча лише з одного боку. Це правда, що король Франції Генріх I сватався до дочки Ярослава Мудрого з розрахунку, та як побачив Анну по її приїзді до Франції, так і закохався. Може, й не по вуха, але теж добряче. І з першого разу – і таке буває. Як бачимо, навіть серед королів.

Що ж до Анни, то, побачивши свого судженого, вона не закохалася. Ні з першого, ні з другого, ні з третього, ні з будь-якого погляду. Тож без цього святого почуття і віддалася французькому королю. Бо – «так треба було». Зміцнення зв’язків та відносин між Києвом і Парижем.

А йдучи хоч і без любові заміж (чи й не новина!) заприсяглася, що короля, якого вона не любила, неодмінно шануватиме. І буде йому вірною дружиною і королевою. А, як ми знаємо, подібна клятва, дана собі самій, – одна з найміцніших.

Тож Анна Ярославна, ставши королевою Франції, все своє подружнє життя з нелюбим королем (а втім, вона швидко звикла до нього, а звичка – це ж ніби друга натура, принаймні її замінник), була йому вірною. А що ще треба чоловікові в подружньому житті? Любов та вірність дружини. Або – за відсутності першого чинника – бодай вірність.

І навіть – під кінець їхнього подружнього життя, що виявиться не таким уже й довгим, – їй здавалося, що вона вже любить чоловіка-короля. Чи відчула до нього якесь інше, але схоже почуття, а на безриб’ї, як відомо, і рак риба.

У перший рік перебування в королівстві Анну хвилювало інше. Вона ніяк не могла звикнути до Франції, писала про це батькові, Ярославу Мудрому.

Це ж добре, що чоловік не міг прочитати її листів. І не тільки тому, що Анна писала чужою мовою, якої він не знав, Генріх узагалі не вмів ні читати, ні писати – як уже згадувалось, хрестиком розписувався.

Що й казати, перші її враження від Франції були безрадісними.

Про це і йдеться в драмі «Ярослав Мудрий»

Іван Антонович Кочерга, знаний (сміливо можна сказати – видатний) драматург України, народився на Чернігівщині (1881 рік). Закінчив Київський університет, протягом двадцяти років мешкав у Житомирі, виступаючи зрідка як літературний критик, можна б сказати, шукав себе. І знайшов.

Головним його жанром виявиться драматургія, де він заявить про себе як про зрілого майстра. Історичні драми, соціальна комедія, драма-феєрія, драматичні поеми, водевілі, оперети. Історичній тематиці Іван Антонович присвятив комедію «Фея гіркого мигдалю», драму «Алмазне жорно», драматичну поему «Свіччине весілля» (1926–1930).