TextBook Він теж погнав свого коня учвал.
Ще мить, і їхні коні зустрілися. Вершник і вершниця пильно вдивлялися одне в одного – їхні коні теж ніби вдивлялися одне в одного. І навіть потяглися одне до одного губами.
– Візьмемо приклад з наших коней, – вигукнув король і тієї ж миті, хитнувшись наперед, обхопив Анну рукою за стан і, піднявши її над конем, потягнув принцесу до себе, притис до грудей і впився губами в її губи.
Все відбулося так швидко, що Анна й отямитись не встигла – так її ще ніхто й ніколи не цілував. Так ось що таке, виявляється, поцілунок…
І наступної миті вона злякалася: а раптом це не король? А раптом це хтось із свити, яка виїхала її зустріти, а вона… Вона навіть відповіла на його поцілунок, перший чоловічий поцілунок у своєму житті. (Встигла про себе відзначити: а від поцілунку того аж голова пішла обертом…) По збуджених карих очах короля, що захоплено блищали, зрозуміла, що й він так дума… А якщо це не король?
– Я сподіваюсь, що саме ви – король? – з деяким острахом запитала вона, відкинувшись назад і переводячи подих після запального поцілунку.
Він глянув на її вологі, припухлі губи і відповів, думаючи тільки про те, що віднині може цілувати ці свіжі губи стільки, скільки йому заманеться.
– Так, моя красунечко. Я – король.
«Ці слова були першими, якими обмінялися при зустрічі король Франції Генріх I і його наречена, яка тільки-но прибула з Києва, – руська княжна Анна Ярославна».
Так хтось із авторів писатиме про їхню щонайпершу зустріч (здається, Олена Арсеньєва, «Прекрасна слов’янка Анна Ярославна і король Генріх I Французький»).
О, як весілля те співало й танцювало…
– Король… Король…
Анна в долоні сплеснула і вигукнула дзвінко, з якоюсь дитячою радістю:
– О-ля-ля, о-ля-ля! Я свого зустріла короля!..
– А що таке… о-ля-ля? – з подивом перепитав король.
– А те, ваша величносте, що я зустріла свого короля!
І сміялась усе так само по-дитячому дзвінко, радісно і безтурботно:
– О-ля-ля, о-ля-ля! Я зустріла короля!
Дивлячись на неї, Генріх, досі похмурий, почав світлішати на виду. А заодно ніби ставав молодшим. Схоже, молодів від усмішки.
– О-ля-ля! – повторював він і щиро засміявся. – Я радий, моя люба, що ти нарешті зустріла свого короля. А я зустрів – свою королеву.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Анна Київська – королева Франції» автора Чемерис В.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Сказання друге. Сподіваюсь, що саме Ви – король?..“ на сторінці 11. Приємного читання.