— Сиди, — наказав і сам на ходу застрибнув у кабіну.
Довіз її аж до повороту на куток. Спинився, підбіг, бережно зсадив дівчину на землю.
— Ти самашеша зараза, — сказала Варочка.
Але щось в її серці тьохнуло і тьохкало з кожним днем усе сильніше. Вона дозволяла Романові проводжати її після роботи додому, хоч знала, що той, пройшовши з нею крізь усеньке село, мусить вертатися назад і йти майже п’ять кілометрів до свого села. Така відданість її тішила. Про Романа вона знала від його односельчанина, котрий теж гарував у МТС, що в цього хлопця-зуха була в селі дівчина, яка збирається заміж за іншого. Це трохи навіть образило Варочку — як такого можна покинути, чому?
Вони йшли, балакали, жартували.
Коли спинялися побіля неїної доми, хотілося запросити хлопця до себе, та стримувалася. І все ж запросила — надто п’янко пахла черемуха того вечора за хатою. Варочка накрила стіл — знайшлася і випивка, і закуска. Він раптом спитав:
— Я можу лишитися? Набридло, знаєш, додому вертатися…
Його обійми були дужими й ніжними.
А от слів про любов не було. Були інші слова, коли проводжав наступного вечора. Варочка йшла тепер поруч із трепетом і солодким сподіванням.
— Ми славно вчора побалувалися…
— Поба…
Їй перехопило подих. Аж спинилася.
— А хіба нє?
Він тоже спинився.
Тоді рішуче:
— Ходімо. То розмова не на вулиці.
У хаті, її хаті, він взяв неї за руку.
— Слухай, Варочко, мене, по правді, й учора мучило, і зранку, і цілий день… Тобі ж зі мною було добре?
— Ну, питаєш…
Вона щасливо усміхнулася. А потім:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Діва Млинища» автора Лис В.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ІІІ Сім любовей“ на сторінці 24. Приємного читання.