Розділ «Львів, 3 березня 1904 року»

Заговоривши про свої здібності, жінка несподівано подобрішала.

— Чому ж не зараз? — поцікавився Вістович.

— Бо нещодавно виконала цілих два таких замовлення, а сьогодні вранці віддала третє.

— Он як? І що ж за костюми ви шили? — обережно перепитав поліцейський.

— А чому б я мала вам розповідати? — питанням на питання відповіла Клара.

— Бо я хотів би замовити дещо для себе, тому мушу знати, чи буде це вам під силу, — збрехав комісар.

— Чи буде мені під силу? — вигукнула Клара. — Якщо хочете знати, то я пошила два мундири для нашого фехтмейстера за дві ночі! Чи буде під силу, кажете...

— А які ж мундири? — Вістович відчув, що в горлі в нього раптом пересохло.

— Один військовий, а інший такий, як носять кондуктори в потягах, знаєте?.. Нелегкі були завдання, скажу вам. Але я їх виконала.

— І на кожен мундир у вас пішла одна ніч?

— Саме так!

— Куди ж поспішав цей ваш фехтмейстер?

— Сказав, що таємниця... Та не інакше, як хотів розіграти друзів. Мені, зрештою, однаково. Заплатив добрі гроші, отримав швидко замовлення...

Тут вона виразно глянула на нього.

— Кажете, останній замовляв напередодні?

— Атож.

— Знову мундир?

— Знову.

— А який?

— Послухайте, добродію. Я ж ото вам не присягала розповідати все щиро, як на сповіді, — зауважила Клара, покосившись на директора.