Розділ «Остання справа комісара Вістовича»

— Кожного разу буде менше, Марто. Доки не відвикнеш, — відповів комісар.

— Який ти жорстокий, Гофмане.

— Припини нарешті називати мене Гофманом, чорт забирай! — гримнув комісар.

Вона стрепенулася всім тілом, але за мить тихенько захихотіла. Почав діяти морфій...

— Ти пам'ятаєш наш замок, Гофмане? — ледве чутно лепетала Марта, якось дивно закидаючи голову назад. — Ти пам'ятаєш наш чарівний замок? І човен? Ти пам'ятаєш того човна?.. Замок... човен... Ти показав мені... Вода така тепла, як молоко... Ти там?..

— З мене досить! — не витримав Вістович, — Завтра ж забирайся з мого дому під три чорти!..

З цими словами він вийшов з кімнати, сердито грюкнувши дверима. Після важкого дня ця морфіністка тепер його дратувала.

Цього разу Вістович передчував, що серед ночі або під ранок йому знову задзвонять з Відня. Комісар прокинувся о пів на четверту і вже не зміг заснути. «Телефонний апарат в кімнаті, де зараз Марта, — подумалось йому, — треба перейти туди...».

Звівшись з ліжка, він хутко одягнувся і, обережно ступаючи, перейшов у сусідні покої. Світло вуличного ліхтаря, як завжди, заливало стіл і підлогу, скрадаючись, мов злодій, до софи. Марта спала спокійно, як і минулої ночі... Вістович подумав, що дарма нагримав на неї. Як це не дивно, але в своєму рідному Лемберзі він був потрібен тільки їй. Ця дівчина з важкою морфійною залежністю була єдиною, хто чекав його ввечері. Хоч і можливо не зовсім, якщо кожного разу називала його чужим іменем.

Комісар підійшов до неї і, нахилившись, поцілував у чоло. Йому подумалось, що вони якось зовсім однаково самотні.

Задзвонив телефон. Вістович не помилився.

— Am Apparat, — зірвавши слухавку, мовив комісар.

Цього разу, на зв'язку виявився Гольденберг.

— Вітаю, пане комісаре! Як ся маєте?

Останнє він сказав українською.

— Могло б бути краще.

— Завжди могло б бути краще, пане Вістовичу.

— Чому ви завжди телефонуєте серед ночі? — не втримався, щоб не запитати комісар.

— Тому що в цей час більше шансів, що ви вдома, — відповів Гольденберг.

«Чорта з два! Тому що в цей час на людину легше вплинути, — ледь не вирвалось у Вістовича, — старий розвідницький прийом».