Розділ «П’ЄСИ»

Заплямовані сходи ведуть до дверей, оббитих противним рижим дєрматіном. Входить Сидір Платонович. В руках у нього бумажна трубка, молоток і цвяхи. Сидір Платонович прибива до дверей бумажну трубку у розгорнутому вигляді. Це плакат. На ньому зображений великий палець людини, з якого тече кров. На крові написано слово: «СКАЗ». Навколо пальця страшні зображення скаженого кота, скаженого собаки, скаженого єнота і скаженої барсучихи. Зверху плаката напис: «Бережіться сказу». Сидір Платонович заходить до кабінєту і зачиняє за собою двері, оббиті противним рижим дєрматіном. Починає грати страшна музика.

Приймальня Сидіра Платоновича. На стінках, один навпроти одного, висять портрети Макаренка і Мічуріна. Під портретами шкіряний діван, на дівані лежить гола Зінаїда Раїсівна. Вона куре «Пел-Мел» і трусить попіл на брудну підлогу. Входить Сидір Платонович.

Сидір Платонович: Поїбав не пробігав?

Зинаїда Раїсівна: Ти шо, сказився?

Сидір Платонович: Р-ррр-гав!

Зінаїда Раїсівна: Каравул…

В зв’язку з тим, шо кімната порожня, можна подумати, шо Зінаїда Раїсівна сподівається на допомогу Макаренка і Мічуріна, але вони не втручаються і спокійно висять на стіні.

Сидір Платонович: Вони тобі не допоможуть.

Сидір Платонович хвацько відкида задніми ногами бруд в різні боки і страшно гарчить. Зінаїда Раїсівна у розпачі біга по кабінєту, хапаючись руками за різні непотрібні речі.

Сидір Платонович (гарчить): Я давно про це мічтав, як мені щас харашо!

Сидір Платонович куса Зінаїду Раїсівну за сраку і повисає на ній. Зінаїда Раїсівна з криком вибігає з кабінєту, несучи на сраці Сидіра Платоновича. Саме в ту мить, коли вони безвозвратно щезають в жерновах життя, портрети Макаренка і Мічуріна падають на підлогу з страшним стуком. Оббиті рижим дєрмантіном двері відчиняються, і в кімнату входить Божевільне Залізо. Воно іржаве, погнуте і небезпечне. З усіх боків у нього стирчить різна залізна поїбєнь. В руці у Божевільного Заліза портфель, на голові — ондатрова шапка. Спираючись на вищезгадане, можна припустити, що Божевільне Залізо — начальник. Залізна істота сідає за стола і мрійливо оглядає кабінєт.

Божевільне Залізо: Тє-е-екс.

Портрет Мічуріна: Шо «тє-екс», шо «тє-екс»? Я всю жизнь работав! Я хотів зробити так, щоб всі люди були щасливі, а воно прийшло і сидить, начальство із себе корчить. Ти, чмо іржаве, шо ти зробило?

Портрет Макарєнка: А я, а я? Я хотів, шоб діти робили полєзні фотоапарати. І нахуя я так старався?

Божевільне Залізо: Ідіть на хуй. Будете пиздіти — щас всіх покусаю.

Портрети злякано мовчать.

Божевільне Залізо (Мічуріну): А тебе вопщє нада повісити. Нашо ти заставляв їбаться різні овочі? А хочеться їм, чи ні — це тебе не їбе. А де ж любов?

Макаренко: Яка любов, яка любов?!

Божевільне Залізо: А ти тоже мовчи, полковник сраний, давно пора тебе розвінчать.

Макаренко (у розпачі): Любов, розвінчать! Шо робиться у цьому світі, шо робиться — хто мені скаже?..