Розділ «П’ЄСИ»

Насрєддін з цікавістю трясе пляшку.

Насрєддін: Ач яка! Шось калатається… Щас відкрию.

Хотабич (ще суворіше): Покинь, мудак!

Насрєддін (скручує дулю): А ось бачиш!

Хотабич (сумно): Бачу.

Хотабич крутить пальцем біля чалми, там, де знаходиться скроня, і уходить. Насрєддін нечистим чорним нігтем відкорковує пляшку. Роздається страшний грім і блискавка. Спостерігаючи всі ці катаклізми, обличчя Мао Цзе Дуна кривиться в огиді. В той же час з пляшки разом з димом і всім, чим положено, вилазе велике і страшне Йобане Чмо, вдягнуте в мундір червоноармійця.

Йобане Чмо (кричить дурним голосом): ШО ЦЕ ВСЕ ТАКЄ?!

Насрєддін (перелякано): Це все? Восток, о ніжна роза моїх найсолодших сновидінь!..

Йобане Чмо (кричить): ВОСТОК?! ГА?! А Я — ЙОБАНЕ ЧМО!

Йобане Чмо пиздить Восток. Зляканий Насрєддін залазе під ішака і з жахом дивиться на розруху, яка панує навкруги. Зловісні крики, які періодично іспускає Йобане Чмо, чередуються у нього з приступами дикого реготу. Поступово крики і регіт згасають, залишаючи по собі багнюку і руїни. Мао Цзе Дун повільно заходить за обрій. На губах у нього сумна саркастична посмішка. У передвечірньому присмерку з того боку, де сходив Мао Цзе Дун, починає жевріти — то сходить Шехєрєзада, Звізда Востока. Вона сидить на чорних качєлях і світиться зоряним сяйвом. Насрєддін вилазе з-під ішака і у розпачі розставляє руки.

Насрєддін (плачучи, до Шехєрєзади): Шо ж це робиться?!

Тиша. Шехєрєзада мовчить.

ЗАВІСА.

Сказ

Божеволіло залізо і скаженіли лю­ди…

М. Стельмах. Кров людська не водиця.

Сидір Платонович, начальник ЖЕКа.

Зінаїда Раїсівна, полюбовниця Сидора Платоновича.

Божевільне Залізо, тоже начальник ЖЕКа.

Мічурін, Макаренко, портрети гуманістів.