Розділ «Пачка маргарину»

Що було далі, додивитися не пощастило: дверцята карети зачинилися, і хтось ретельно засмикнув фіранки. Здається, королівський герб тут погано допомагає, а може, про дипломатичну недоторканність ще не чули?

Ми із Птером зійшлися в одному: без чаклунського втручання справа явно не обійшлася. Ну, нехай барон Квакш давно вистежував дракона-вегетаріанця, нехай навіть вирішив здерти викуп з іноземної держави, укравши карету з іноземним гербом, але чому Птер не зміг злетіти?! Тим більше, він дуже хотів. Напевно, це конкурентка — фея Інея! Пора б Ягусі втрутитися, так щось не квапиться!

А барончик тим часом викуп вимагає королівський, хоча житлові умови забезпечив зовсім неналежні! Де це бачено, щоб принцес у підземелля саджали? Із Птера взагалі грозиться котлет до найближчого бенкету наробити, а тримає за потрійними ґратами! До чого ж лиходії лиходійські пішли!

А в підземеллях, між іншим, мишей повно! Варта тільки регочеться у відповідь на всі протести. Ягуся з Інеєю там у чаклунстві змагаються, а ти тут сиди серед мишей! Що ж це на білому світі робиться — захочеш колись інтригу провернути, і то в підземелля засадять!

Птер зовсім у зневіру впав: сидить і крилами завісився.

— Птерчику, ти ж дракон все-таки, що для тебе три ґрати?!

Подивився Птер з-під опущеного крила: я, говорить, не дракон, а суцільне непорозуміння. Мене, говорить, через відсутність хижості драконяча зграя вигнала! Якби Ягуся звірячою репутацією не забезпечила, давно вже чиїмось мисливським трофеєм був би, а так — місцеві лицарі бояться. Звідки тільки цей барончик узявся?

Зовсім засмутився дракон, по зеленому носі сльоза покотилася. Не зрозумієш за чим горює: чи то за своєю нелютістю, чи то на котлети потрапити побоюється. І так, і так шкода! Що це за фея така, якщо, у драконячій душі не розібравшись, велить із нього котлет наробити? Якось не в’яжеться з уявленням про добрих фей.

— Птерчику, хоч спробуй!

Сумно зітхнув дракон, поторкав ґрати й хвостом махнув: відчепися, мовляв.

Раптом ні з того, ні з сього у підземеллі гуркіт здійнявся. Гримить, тупотить хтось. Все, думаю, летять Ягуся або Інея. От тільки хто з них?

Востаннє гримнуло майже поруч. Виявляється, це обладунки гриміли, коли стражники по кам’яній підлозі розкочувалися, а розкочував їх дуже сердитий і з великим кийком принц Номат.

Нічого не можу сказати, кийком він махав не гірше, ніж мечем, хоча ефект був слабший. Стражники моторно розповзалися рачки й досить успішно від великого кийка відхилялися, а от йому від довгих списів ухилятися було складніше. Як не крути, кийок коротший за списа. Зрештою, Номата загнали в кут і зброю з рук вибили.

Розлючені стражники три замки відімкнути не полінувалися, щоб принца в драконячу клітку засунути. Птер хотів відразу ретируватися, але розпаленілий сутичкою Номат вирішив дорого продати своє життя. Спочатку Птеру довелося сутужно: принц так люто кидався, що ледве не діставав кулаком до драконячого носа. Але нарешті у дракона теж пробудилася гаряча кров: він гаркнув і дихнув вогнем. На щастя, Номат відхилився, і вся порція дісталася варті. Солдати з підпаленими вусами розбіглися, а дракон, який раптово увійшов у смак, підчепив хвостом неуважного принца, перекинув його й лапою притис до підлоги. Лапа в Птера немаленька й пазуриста, Номат сіпнувся, та ба: дракон притис міцніше, ледь не придушивши супротивника…

— Птер! Ти що?! Ох і безсовісний! Теж хоробрий, з беззбройним боротися! Що ж ти тоді баронових вояків злякався? Г-герой!

Птер зніяковів настільки, що із зеленого відразу зробився темно-вишневим, поспішно забрав лапу, тим же хвостом підняв королівського сина на ноги й навіть обтрусив солому.

Вигляд спадкоємця престолу був далеко не блискучим: камзол у пилюці й соломі, напіврозірваний комір завис десь на вусі, а колись мереживні манжети теліпалися обгорілими ганчірками. Номат вдихнув глибше, непевно поправив комір і тільки потім обернувся.

— Добрий вечір, принцесо.

— Хіба вже вечір?

— Сонце саме сідало, коли мені трапилася на дорозі ця бабуся.