Розділ «Пачка маргарину»

Обличчя барона змінилося.

— Ця дівчина не принцеса! Доля цієї особи не повинна вас турбувати!

— Чому?

Квакш зам’явся:

— Бачте, тут ідеться про такі питання, яких я не маю права торкатися.

— «Йдеться», «не маю права»… які у вас обережні висловлювання. Що може існувати таке, про що не повинен знати королевич?

Барон Квакш явно не був уповноважений посвячувати принца в тонкості міжчаклунських інтриг і тому спробував від відповіді відкрутитися:

— Ви можете спізнитися на турнір, ваша високосте!

— Так що ж ви стоїте!?

Квакш відразу затупотів ногами на своїх стражників, і ті кинулися відкривати замки. Ледь вийшовши із клітки, Номат владним жестом зупинив солдатів, які зібралися її закрити:

— Так ви говорите, бароне, дракон — вегетаріанець?

Барон нічого не встиг відповісти: принц розкрив дверцята клітки, Птер випустив клуб диму з ніздрів і зі страшним риком вискочив геть. Гублячи смолоскипи, варта ринулася навтьоки, а Квакш просто остовпів.

Номат, не поспішаючи, витягнув з першого замка зв’язку ключів, подзвенів ними, потім відкрив четвертий і так само неквапливо повісив ключі на палець скам’янілому баронові.

— Ви збираєтеся й далі спілкуватися з мишами, принцесо?

Наостанок Птер все-таки підпалив залишки соломи в клітці, і підземелля заповнилося їдким димом від сирої потерті.

— Де мій кінь? — запитав Номат, тільки-но вибравшись із підземелля.

Солдат, до якого він звернувся, злякано поморгав убік Птера, і королівський скакун з’явився, наче начаклували.

— Я спізнююся на турнір! — повідомив Номат, одним махом підсаджуючи мене в сідло.

— Але до чого тут я? — мені дуже схотілося опинитися на землі.

— Ні до чого, але ви теж поїдете.