Розділ «Пачка маргарину»

Ягуся гнівно фиркнула й відразу перетворилася на древню бабу.

— Ще чого вигадала! — прошамкала бабуля. — Лікарі самі до мене на консультації бігають! У мене он і диплом під склом висить! — На стіні й справді темніло щось сіре, укрите пилом і схоже на поїдену жучком кору дерева. — У мене — перша категорія з основ чарівництва! Погоджуйся, а то приговорю до довічного слухацтва.

— До чого?

Замість відповіді старушенція схопила мене за руку й потягла в далекий куток, де під порохнявою кришкою таївся вхід у підземелля. Униз вели страшенно скрипучі сходи.

— Дивися! — баба ткнула пальцем у темряву, палець зайнявся яскравим блакитним полум’ям, і стіни підземелля освітилися примарним сяйвом. Клітки, ґрати, ланцюги, і ніде — ні душі.

— Ви що тут, кроликів тримати збираєтеся?

Запитала й пошкодувала, що запитала: очі бабулі засвітилися зеленим вогником, аж мороз продер по шкірі, а темрява негайно ж наповнилася шерехами й тихим побрязкуванням металу.

— Слухайте! — голос Ягусі сколихнув затхле повітря підземелля, загальний стогін прокотився й завмер. — Слухайте, і не говоріть, що не чули!

Історія, у яку заглибилася Ягуся, за віком була такою ж, як і вона сама. Звичайна історія двох нещасливих закоханих викладалася натхненно й дуже майстерно. Так, Ягуся явно закопала в землю незвичайний талант оповідачки.

— А далі? — не стерпіла я, коли герої розлучилися через черговий збіг обставин.

Очі Ягусі згасли, поступово вона знову набула вигляду квітучої п’ятдесятилітньої жінки.

— Далі — іншим разом, — сухо сказала відьма й потягла мене з підземелля наверх.

— Хто ж був слухачем?

— Там у мене сидять опівнічні душі пропалених скептиків і реалістів, я їх забезпечую нічними кошмарами. Взагалі, найкращий спосіб змусити себе слухати — це зібрати всіх і засадити в підземелля!

Десь над нашим сараєм ударив грім, так що зі стелі посипалися грудки бруду. Бабуля важко зітхнула, струсила бруд із коробки з тортом і запропонувала зовсім уже мирно:

— Сідай чи що до столу, чай пити будемо.

Самовар сам зіскочив з горища, сам себе роздмухав, сам закипів і піднявся на стіл уже повністю готовий до чаювання. Ми з Ягусею присунули свої колоди ближче до стола й налягли на торт. Торт був шоколадний з горіхами й чарівно танув у роті. Після довгої бесіди я нарешті погодилася підтримати Ягусю в справі розладу весілля принца Номата із принцесою Флорестиною. Цій плетусі Інеї, безсумнівно, треба було втерти носа.

Ягуся матеріалізувала мене прямо посередині неозорої калюжі на крихітному острівці суші. Калюжа ця була не рядовою калюжею, а замаскованим під неї болотом. Десь під покровом чорної води по-зрадницькому поквакувала неспокійна жаба. Свита принца Номата повинна була проїхати повз болото з півгодини тому, а сам королівський син затримувався в битві з Великим ведмедем. Ведмідь мав звичку харчуватися мандрівниками, які заблукали, й мисливцями, які відстали від товариства.

Моє бідне взуття промокло майже наскрізь, перш ніж з півдня почувся цокіт копит. Принц дуже квапився і, якби не жаба, що вискочила зненацька з-під копит його коня, пронісся б мимо. Але жаба скочила, кінь схарапудився, і принц Номат ледь не влетів у калюжу. Не помітити посередині калюжі мене було досить важко.

— Агов! — крикнув принц, осаджуючи коня. — Що ви там робите?