Розділ «Той, що згорів»

Жанна теж потягнулася до столика, але ворожка випередила її м’яким жестом:

— Обережно, — пальці Емми легенько торкнулися до її руки, зовсім трошечки, але Жанні все одно стало неприємно. — Не обпечися. Давай краще поговоримо про тебе.

— Добре, — сказала Жанна, — за цим я сюди й приїхала.

— Ти вчинила правильно, — проворкотіла Емма.

Жанна помітила, що вона сидить якось аж надто близько до неї, і обережно, щоб не було помітно, подалася назад.

— Це все через той нещасний випадок?

— Так.

— Він ніяк не йде з твоєї голови, не дає спокою ні вдень, ні вночі? Особливо вночі.

— Так…

— Емма тебе втішить, — вона м’яко поклала руку Жанні на плече і посміхнулася, заглянувши їй у очі. — Емма знає, як.

— Що ви ро… — Жанна хотіла розвернутися, але в неї нічого не вийшло. У господині були міцні обійми.

Потім її друга рука ковзнула Жанні на груди.

— Давай, не бійся… — зашепотіла Емма, наближаючи обличчя до її волосся. Тепер її рука вже пірнула Жанні під светр, знайшла груди, намагаючись пальцями намацати під блузкою сосок… Ще секунда, і вона вже розщібала ґудзики, прагнучи добратися до ліфчика. Міцний кавовий аромат захльостував кімнату могутніми пульсуючими хвилями…

— Ну йди ж до мене!.. — гаряче шепотіла Емма.

Жанна застигла на мить від жаху і здивування, а потім глянула їй прямо в очі, які були немов заволочені прозорою плівкою, схопилася на ноги, відштовхнула від себе Емму й кинулася в передпокій до свого одягу. Через секунду вона зрозуміла, що перекинула кавовий столик. У свідомості пійманим птахом билася єдина чітка думка: забратися з цього чортового будинку якомога швидше. І головне — подалі від його сексуально неврівноваженої господині.

Перші кілька секунд Жанна була впевнена, що Емма побіжить за нею. Але, на щастя, та залишилася сидіти на софі — розпатлана, із блискучими від похоті очима — вона мовчки спостерігала за нею через дверний проріз. Груди її часто здіймалися.

Жанна зібралася й швидко вибігла на вулицю.

— Вона мила, — сказала Емма, дивлячись у темну арку між книжковими шафами, коли за Жанною захлопнулися двері. — Ще й яка мила.

Той, Що В Мороці Жде, погоджувався, але був чимось занепокоєний… Чи зацікавлений?

— Може, ще передумає і повернеться?