Розділ «Той, що згорів»

Жанна належала до того типу людей, яким легше защемити пальці в дверях, ніж невчасно висмикнути з денного сну. Якщо таке все ж траплялося, вона довго почувала себе так, начебто потрапила в Задзеркалля.

Телефон задзвонив через півтори години після того, як Жанні вдалося заснути. Міркуючи по-філософськи, частина її свідомості (та, на дальньому плані, що завжди залишається в активному стані) помітила, що інакше й бути не могло, і тому чортовий телефон не міг НЕ задзвонити в найневідповідніший момент, коли її сон досяг тієї глибини, з якої не можна безкарно вилетіти на поверхню без відповідної декомпресії, особливо в день, коли справи складаються гірше нікуди (зокрема, коли ти приходиш з останньою надією на допомогу до ворожки — хай пробачить Господь у своїй великій милості їй цей гріх, тому що вона вже за все розплатилася сповна, — а та намагається залізти до тебе під спідницю), то те ж відбувається в усьому; проти тебе повстає навіть твій власний телефон.

— Ал… кха!.. Алло? — Жанна приклала слухавку до вуха; добре, що телефонний столик був біля ліжка, і їй не довелося зумисне вставати. Кімната пливла перед очима.

— Хто це? — відгукнувся насторожений голос у трубці. Немов той, кому він належав, опустивши штани, побачив щось незвичайне.

— Як розуміти — «хто це»? Кого вам треба?

— Хто-хто? — повторилось здивовано запитання.

— Я каж… — і до Жанни нарешті дійшло, що вона намагається порозумітися з якимось п’яничкою, у якого замість голови задниця, а замість мозку гівно. Вона кинула трубку.

Відкинулася на подушку й почала повільно приходити до тями. Надто повільно і майже не відчуваючи цього. Стіни кімнати оберталися, начебто краї величезної вінілової платівки на увімкненому програвачі, а вісь містилася десь біля ліжка. Після таких пробуджень Жанна, зазвичай, ледве могла розібратися, що було «сьогодні», а що «вчора». «Треба було відключити», — подумала вона про телефон.

Але тут дзвінок пролунав знову.

Хто це? Приймальня слухає! Хто-хто? Ні, на жаль, усі місця в нашій психлікарні зараз зайняті. Звертайтеся через рік.

Дзвінок.

— А щоб тебе!.. — дивлячись у стелю, крикнула Жанна. На людях вона не дозволяла собі таких висловів, але самотнє життя має ряд переваг, одна з яких — можливість висловлювати вголос своє ставлення до будь-чого відверто і плювати на святенницький Звід правил гарного тону в домашній обстановці.

Знову дзвінок.

— Та заткнися ти, пустодзвоне!

Знову.

— Щоб у тебе відсохло!..

Після чергового дзвінка вона не витримала і схопила трубку.

— Так!

Виявилося, це з рекрутингової фірми. Жанна хихикнула. Їй пропонували з’явитися завтра в офіс, де її спрямують для співбесіди в новій компанії. У перших чотирьох, де вона вже встигла побувати, їй відмовили (схоже, Марта була права, вона більше не дівчисько, і з кожним днем знайти бажану роботу для неї буде дедалі сутужніше).

Жанна записала час зустрічі, поклала трубку на важіль і глянула на годинник: пів на п’яту. Що ж, якщо пощастить, вона доспить уночі, а тепер пора вставати — другий телефонний дзвінок остаточно позбавив її шансів знову заснути.