Розділ «Частина II Добрі Лікарі; За межею»

— Що? Яка ще мойва? Та ні! Чого лізеш? — Гарик почав дратуватись. — Дай розповісти!

— Добре, дай йому розповісти, — підтримали інші.

— Значить, — продовжив Гарик, — зустрічаються два жиди…

— Чорт! — не витримав Фелікс. — А ти швидше не вмієш? Це вже було.

Гарик закотив очі:

— Хто-небудь може не перебивати! Я знову збився.

— Добре, — заспокійливо мовив Арнольд. — Давай далі, тільки, ради Бога, швидше.

— Ага… на чому я зупинився? Так, от! Зустрічаються два жиди…

Хлопці почали давитися зі сміху, але вже ніхто не ризикував перебити Гарика, а той, напевно, намагався не звертати уваги на фізіономії друзів, які ледь стримувались, бо знали, що коли вони знову переб’ють такого блискучого оповідача, як Гарик, то їм доведеться вислуховувати усе з самого початку.

— Так, два жиди. І один в іншого запитує: «Слухай, де ти дістав такий класний годинник?» А той йому відповідає, — Гарик зробив паузу й оглянув компанію, щоб переконатися, що його ніхто не збирається перебити знову. Обличчя хлопців були майже серйозні.

Він продовжив:

— А той, значить, йому відповідає…

— Дядько Абрам подарував на восьме березня? — не витримав Арнольд.

Червоніючи, Гарик оглянув компанію скаженими очима. Четвірка зареготала й покотилася по траві. Гарик розвернувся й рішуче покрокував від них.

— Та пішли ви!.. Козли! — в його голосі звучало стільки образи, немов він був готовий от-от розплакатися. Зрештою, так і було. Відійшовши на десяток кроків, він повернувся, по щоках котилися сльози:

— Мудаки смердючі! Недоумки! Свис… Свистопляси!

Остання фраза змусила всю компанію завити від реготу.

Гарик відвернувся з виразом образи і швидко пішов геть.

— Так… так що ж він йому відповів? — задихаючись від сміху, кинув йому навздогін Фелікс Лозинський. Той не обернувся, тільки додав ходу.

— Класний анекдот, чуваки! Давно… не чув чогось подібного! Просто кайф!.. — прохрипів Арнольд, обхопивши двома руками величезний живіт.