Розділ «Частина II Добрі Лікарі; За межею»

…для хлопчиська, що колись давно твердо постановив пов’язати своє життя з армією. Але чого він хотів насправді, зрозумів пізніше, в чотирнадцять років.

Тоді, коли стався той самий Випадок, що остаточно вималював його мрію — як це зазвичай і буває: раптово і яскраво, коли одна лише мить здатна вирішити майбутнє. Мить, коли вибір хлопчика назавжди визначає шлях дорослого чоловіка.

Це трапилось у школі. Під час довгої двадцатихвилинної перерви.

Того дня Гарик приніс цілу пачку цигарок. Хлопчаки, чотирнадцятирічний Фелікс Лозинський, його однокласники Гарик і товстун із рідкісним, майже екзотичним ім’ям Арнольд та двоє хлопців із паралельного класу подалися на задній двір школи. Місце було зручне: сюди виходили вікна лише двох класних кабінетів.

Хлопці сіли просто на траву, закурили по цигарці й насолоджувались теплим травневим днем. Наближалося закінчення навчального року, і розмова якось сама собою зайшла про те, хто куди піде вчитися після закінчення середньої школи чи восьмирічки.

Хлопці з паралельного класу збиралися закінчити повний курс середньої школи й піти в армію, а там буде видно. Товстий, схожий на кабана, Арнольд думав після десятирічки вступити в університет. Гарик уже через рік бачив себе в ремісничому училищі, щоб через два роки податись на керамічний завод у бригаду старшого брата. Фелікс Лозинський мовчав — усі й так знали: він буде військовим, може, навіть почне із суворовського училища, хоча школа його ще не настільки дістала.

Усі, крім Гарика, закурили по другій цигарці підряд. Він заглянув у «розстріляну» пачку «Ленінграда», засунув її в кишеню піджака і сказав:

— Слухайте потрясний анекдот, учора брат розповів.

Двоє хлопців із паралельного класу критично відмахнулись:

— Та ну тебе, знову нагородиш якоїсь маячні, — сказав один із них. Та й справді, ще ніхто не чув від Гарика жодного анекдота, який був би молодшим за його дев’яностодвохрічного прадіда. Ще й оповідач він був ніякий.

— Ні! — запротестував Гарик. — Зовсім новий…

— Добре, розповідай… Тільки не тягни, як ти любиш, — додав Арнольд.

— Значить… зустрічаються два жиди, — почав Гарик.

— Де? — запитав Фелікс і сховав посмішку.

— Чорт! Байдуже, де! — пирхнув Гарик, обвівши поглядом четвірку хлопців, кашлянув і почав знову: — Так… е-е-е… ось! Зустрічаються два жиди, і один в іншого запитує…

Арнольд закинув голову, піднявся з трави, підносячи вказівний палець до обличчя із вкрай зосередженим виразом… і голосно пукнув. Потім гордо оглянув усю четвірку. Хлопці відповіли схвальними смішками.

Крім Гарика.

— Ну, ви мене будете слухати чи цього пердуна? — він роздратовано глянув на Арнольда.

— Значить… зустрічаються два жиди, — знову почав Гарик. — І один в іншого запитує: «Слухай, де ти дістав такий класний годинник?» А той йому відповідає…

— Тітка Мойва вислала з Китаю? — устряв хлопець із паралельного класу.