Розділ «Частина I. Велика недоладність: початок»

— Ти вже заспокоївся? Наступного разу я зніму з тебе скальп… — прошипів Добрий Лікар.

Він упритул наблизив своє обличчя до Германового. Його очі почали швидко мінятися, — вони стали схожі на лінзи фотооб’єктива — опуклі й безживні, мертві скельця. У їхній глибині пульсували, звужуючись і розширюючись, чорні зіниці-діафрагми.

(КЛАЦ!)

— Починайте! — наказав Помічникам Добрий Лікар; його голос задзвенів довгою луною, багаторазово відбившись від стін палати.

Гігантська голка розірвала вену…

Герман прокинувся від власного крику.

Крізь штори пробивалося ранкове світло. Герман сів на ліжку і глянув на годинник: восьма. Потім обтер долонею мокре від поту чоло й пішов у ванну — глянути у дзеркало, перевірити, наскільки він змінився за ніч, і вмитися холодною водою, щоб остаточно прогнати нічні кошмари.

Але, вилізши з ліжка, Герман побачив багато сивого волосся на подушці, й відчув, що тіло постаріло сильніше, м’язи помітно ослабли і зменшилися в обсязі — вірус не спав цієї ночі, продовжуючи руйнувати його організм, як хробак точить дерево. Як тисячі величезних ненажерливих хробаків.

Із похмурими передчуттями Герман підійшов до великого дзеркала.

Перше, що впадало в очі, — його зріст. Герман став на п’ять-сім сантиметрів нижчим. На обличчі з’явилося більше зморшок, волосся порідшало — місцями виднілись залисини.

У дзеркалі Герман побачив чоловіка, якому десь під сімдесят років.

Але здивувало інше — він уже не нагадував невдало загримованого старезного дідугана під молодого актора.

Старий у дзеркалі був сьогоденням…

Дивлячись на себе, Герман зрозумів, що його старіння зайшло не так далеко, як він побоювався. Але водночас було схоже на те, що вірус не збирався зупинятися. Імовірно, завтрашній день він іще побачить, але що стосувалося понеділка…

Він нарешті відірвав погляд від дзеркала й відкрив кран із холодною водою. Нічний кошмар уже устиг витіснитися іншими думками, і образ Доброго Лікаря відчутно потьмянів.

Пам’ятаючи реакцію попереднього контакту шкіри з водою, Герман обережно підставив під струмінь одну руку й почекав кілька секунд. Але, не відчувши нічого особливого цього разу, почав звичний ранковий ритуал умивання.

Його вивернуло просто в умивальник, коли він чистив рот від брудно-сірого нальоту, що зібрався за ніч. Уже знайомі зеленуваті згустки забризкали половину дзеркала й півстіни. Зеленуватий слиз повільно сповзав униз по кахлях, залишаючи мокрі гидкі доріжки.

10:00

Герман відкрив у вітальні кватирку й зупинився перед вікном, дивлячись у двір.

По траві між деревами поважно походжали ворони — позаштатні двірники, одягнені в строгі фраки. Птиці тягали по дворі кусок хліба, постійно намагаючись відняти його одна в одної. Одна ворона, що сиділа на гілці високого клена, немов бенкет із сухарем її зовсім не стосувався, голосно закаркала, помітивши зі свого спостережного пункту кішку. Команда пернатих «двірників» розлетілася врізнобіч, а потім розсілася на гілках дерев, зацікавлено розглядаючи викриту кішку з безпечної відстані.