Розділ «Ласкаво просимо в Щуроград»

Це сталося в одну мить – хлопець викинув руки вперед і, обхопивши батька за шию, притягнув його до себе. Збоку це виглядало на палкі обійми. Насправді ж коїлося інше. Кость закричав і рвонувся назад. З прокушеної артерії хлюскала кров.

– Щур! – прохрипів він. – Щур! Щур!

Скривавлений хижий рот його сина осяяла усмішка втіхи. Так із вишкіреними зубами він і сконав.

Не встигли ми підступити до Костя, щоб надати йому допомогу, як він, підхопивши із землі чиєсь покинуте кайло, кинувся з диким, звірячим риком до хлопчаків, що вже знову грудилися в купу. Це їх ошелешило настільки, що вони, звикнувши досі нападати самі, тепер непорушно завмерли і лише в останній момент спробували захиститись. Але Костя не цікавили діти. Проскочивши в саму гущу, він розвалив голову одному щуролюдові, ввігнав кайло по саме руків’я іншому. Третій кинувся тікати, але щойно вискочив поза хлопчиків, як його скосила автоматна черга.

Діти розбіглися навсібіч від Костя, і ми побачили, як він хутко слабне, як випало з його рук кайло, як сам він упав долілиць і завмер.

– Мусимо утікати, – сказав полковник і показав рукою на річку.

Там уже сунуло нове ополчення з такою самою зброєю.

Діти, побачивши поповнення, радісно замахали руками. Зі всього було видно, що це додало їм рішучості.

Ми побігли під їхнє гулюлюкання й свист.

– Скоріше! Скоріше! – гукали вони. – Тікають!

А далі й самі подалися за нами, на бігу підбираючи каменюки і шпурляючи їх нам услід.

Несподівано Віоля скрикнула і покотилася по траві. Камінь попав у ногу. Ми підхопили її під руки, але вона не могла вже бігти, лише шкутильгала.

– Тікайте, – сказав полковник. – Я їх затримаю.

– Я тебе не покину! – кинулась йому на шию Віоля.

– Ні-ні, ви мусите бігти. Я вас наздожену, обов’язково наздожену. Болото вже зовсім близько, он за тим гаєм. Ну… бувайте…

– Тату, візьми ще мій пістолет. Правда, без патронів. Марку, маєте ще патрони?

– Зараз, – я поліз у кишеню.

– Не треба, я теж маю, – сказав полковник, ховаючи пістолет. – Вам, можливо, теж знадобляться.

Він став на одне коліно і стрілив дітям під ноги, діти сипонули на землю і поповзли.

Незважаючи на Віолині протести, я висадив її собі на спину й поніс, обхопивши руками ноги. Чим мені подобаються худі дівчата, то це саме тим, що в тяжку хвилину бути лицарем щодо них не завдає великих труднощів.