Розділ «Ласкаво просимо в Щуроград»

Віолю я наздогнав швидко. Вона шкутильгала стежкою, спираючись на дрючок.

– Як нога? – спитав я.

– Вже легше, розходила. А де тато?

– Він пішов іншою дорогою. Зустрінемось на болоті.

– Якою дорогою? – спинилась вона і з тривогою подивилась на мене.

– Нема коли теревенити! – відрізав я і потягнув її за руку.

– Я не можу так швидко! – зойкнула вона. – Не тягніть мене!

– Терпіть! Мусимо добратися до болота раніше, ніж нас доженуть.

– А тато? – не вгавала вона.

– Він уже, може, й там, – брехав я.

Позаду гучнішали голоси хлопців. Гай почав рідшати, ще трохи – і ми вибігли на болото. Саме вчасно, бо Віоля вже геть знесиліла. Під ногами зачвиркала вода, починалися мочарі…

Я сказав Віолі, щоб вона далі йшла сама, а я буду задкувати і відганяти хлопчаків. Я витяг пістолет і гукнув їм:

– Спиніться! Я буду стріляти!

Але мої слова справили на них не більше враження, аніж цвірінькання горобця. У відповідь полетіли палиці й каменюки, що вони їх прихопили з собою. Камінець попав мені в груди, я засичав від болю і більше не церемонився. Намагався стріляти у ноги, і, хоч не всі постріли досягали цілі, четверо хлопчаків уже качалося по землі.

Стріливши ще кілька разів, я повернувся й побіг мочарами до Віолі. Мочарі робились дедалі в’язкішими, і дівчина мусила за кожним кроком штрикати перед себе палицею.

Я не думав, що діти відважаться нас переслідувати й на болоті, але вони таки сипонули сюди. Я знову почав стріляти, і ще двоє упало. Решта вперто брала нас у кільце.

Тим часом ми забрели вже в таке болото, що чалапали по коліна в багнюці. У мене зосталося тільки чотири кулі.

– Ой-ой! – пролунало десь збоку.

Я побачив хлопця по пояс у багнюці. Його засмоктувало дедалі сильніше. Хтось подав йому дрючок і спробував витягти, але натомість потрапив у таку саму багнюку. На наших очах за лічені секунди по обох хлопцях лишилися тільки кола на темній смердючій воді.

З іншого боку долинули такі самі зойки. Хлопці, бредучи навмання, потрапляли на в’язкий намул і зникали в ньому швидше, ніж будь-хто приходив їм на допомогу.