Розділ «Ласкаво просимо в Щуроград»

– Одного з цих хворих я колись знав… З вигляду, правда, але це була цілком здорова людина.

– Ми теж з вами цілком здорові люди, а що з нами буде завтра?

Тепер у його словах почувся загрозливий скрегіт металу. Чи це тільки видалося мені?

– Відімкніть наступну палату.

Директор слухняно відімкнув ще одні двері.

І знову ми побачили ту саму картину.

– Тепер ви переконалися? – спитав він.

– Ні, – відрізав полковник. – Відчиняйте решту дверей.

Від палати й до палати ми пройшли весь перший поверх. Безрезультатно. Нам не потрапив на очі жоден чоловік, який би хоч трохи нагадував нормальну людину.

Весь цей час по закутках шмигали щурі, але в такій малій кількості вони були нам не страшні.

– То ви тут один зі всього персоналу? – спитав я.

– Ну, як сказати… Один… Хоча тут разом з людьми працюють і щури. Серед них є теж кілька… м-м… лікарів. Вони працюють без вихідних. Дуже працьовиті, на відміну від…

Тут він запнувся і відвів погляд.

– На відміну від людей? Так?! – раптом визвірився полковник.

– Я не хотів так сказати, – боронився директор.

– Але сказали!

– Я сказав тільки, що їхні лікарі працьовиті…

– Ну, звичайно! Успішність їхнього лікування мов на долоні!.. А що на другому поверсі?

– На другому? Вам ще не досить того, що ви тут побачили?

З якихось причин йому зовсім не подобалася наша настирливість. І приховати це йому не вдавалося. Однак справу варто довести до кінця.