Розділ «Ласкаво просимо в Щуроград»

Щури лізли й лізли на дерева з дивовижним завзяттям. Там уже місця живого не було, а вони все лізли.

Спочатку я пустив полум’я по землі й підпалив суху траву, а тоді проїхався по стовбурах. Чотири яскраві смолоскипи, обліплені щурами, вдарили у небо. Пойняті вогнем тварини почали осипатися, наче горіхи.

Коли на цих деревах не зосталося жодного щура, я за кілька метрів підпалив ще чотири дерева. Так крок за кроком ми наближалися до божевільні, залишаючи позаду вогонь і спустошення. Ми їх обкрутили круг пальця і не пішли з візком попід деревами.

Обабіч нашого шляху тяглися кущі букшпану, і, підпаливши їх, я створив дві довгі стіни вогню, подолати які щури були не в силі. Їм залишалося або й надалі спинатися на дерева, або атакувати нас у вузькому коридорі алеї. Але тут вони нам уже були не страшні.

Пробившись до самої будівлі, ми з полковником вирішили зайти досередини, поки пан Крупа і дівчина охоронятимуть вхід.

Уся трава, кущі й дерева на підступах до будинку продовжували горіти, і, поки вони не згаснуть, щури ледве чи поткнуться сюди.

Полковник штовхнув плечем двері, і ми зайшли до будинку. Кілька щурів чкурнуло з-під ніг.

У кінці коридору з’явився якийсь чоловік у білім халаті.

– Куди ви?! – замахав руками. – Сюди не можна. Тут хворі!

– Нам можна! – відрізав полковник. – Ви хто?

– Я директор.

– Тут є щури?

– Є.

– Багато?

– Може, з півсотні…

– А хто з лікарів?

– Нема нікого. Сьогодні неділя… Що ви надумали? Це ви вчинили пожежу?

– А хто ж іще? Чоловіче! Надворі революція, а ви тут сидите у своєму щурячому кублі і нічого не знаєте. Давайте випускайте в’язнів!

– Яких в’язнів? Це лікарня, а не в’язниця! – обурився лікар.

– Он як! Справжня лікарня? – підморгнув мені полковник. – Ну що ж, шановний лікарю… тоді випустіть хворих.