Розділ «Львівські легенди»

Місце для дракона

…Отямився я вже, коли сонце встало і почувєм промінь його на щоці. В покою нікого не було. Ані сліду вчорашньої гостини, тілько лютня на стіні висіла, як передше.

Щойно вбратися вспівєм, як увійшла служниця і, же мушу йти звідси, повіла, бо взавтра муж її пані приїхати має. Теди довідався о своїм чужолозтві і з того мі прикро було, бо тепер не знати, коли вже сю красну білоглову зобачити зможу. Для того спитавєм челядини, чи не міг би-м тепер з оною ся попрощати, але тая сказала, же пані її весь ранок в каплиці молиться і, може, цілий день молитися буде, аби Господь милостивий гріх її тяжкий відпустив. З тими ото словами дуже мя понагляла, би-м ішов звідтам».

Випровадила вона Дем’яна на вулицю й браму зачинила.

Вулиця була безлюдна й вузенька. Дем’ян роззирнувся на всі сторони, щоб запам’ятати дорогу, і рушив до міста. Був ще досить причмелений від тієї шаленої ночі, а тому аж десь коло Ратуші спам’ятався, що забув кобзу в молодички. Не можна сказати, що це його дуже сприкрило, бо нагода ще раз побачити таємничу господиню вабила його незмірно. Правда, довелося трохи поблукати, заки трафив на ту вуличку.

«Постукавєм до брами, але ані душа жива ся не відізвала. Теди піднявєм камінь і почав бити, аж гуло».

З вікна навпроти вистромилася чиясь розкудлана голова і писклявим голосом затуркотіла:

– Якого біса товчеш каменем?! Товкло б тобою на тім світі, пияцюго!

– А не твоє діло! – відгризся Дем’ян і давай далі гамселити.

Якийсь дідок вийшов з того будинку і сказав:

– Чого ви, пане, гупаєте в браму? Та же там ніхто не жиє. Певне, змилилисьте дім.

– Не може цього бути. Нині рано я там був. Забувєм кобзу і мушу забрати.

– Але кажу вам: вже літ, може, з півсотні минуло, як тут хтось жив. Дім сей належить панові Пузині, але він його ані не продасть, ані не поселиться. Пропадає пусткою.

– Що ви мені байки вповідаєте? – відмахнувся Дем’ян, бо цю браму він таки добре запам’ятав і, втративши терпець, поліз через неї на подвір’я.

Те, що він побачив, таки ошелешило його. Подвір’я було запущене й геть заросле бур’яном та кропивою. Відразу видно, що сюди хтозна-відколи не ступала жива нога. Будинок весь повитий густим плющем, у якому аж дзвеніло від голосного сполоху горобців.

Дем’ян підійшов до дверей і без особливих зусиль відчинив. Неймовірно рипучі сходи, що кришилися й осипалися під кожним кроком, вивели нагору. Сполохана зграя кажанів раптом фуркнула з-під стелі і завищала так пронизливо, аж по спині мурашки побігли. Липке тепле павутиння припало до обличчя, ледве зібрав його з волосся.

Перед входом до покою, де провів він ніч, зупинився і прислухався. За дверима чатувала тиша. Натиснув на клямку, і та зовсім легенько виламалася. Тоді вдарив плечем, але, певно, засильно, бо двері зірвалися з петель і полетіли на підлогу, а він за ними вслід у густі хмари куряви, що враз ізнялася з підлоги й затанцювала в тьмяному застояному повітрі, пропахлому цвіллю і мокротою.

«Пізнавєм відразу той покій. Побачивєм канапу, на котрій спав, столик і крісла. Навіть лютня висіла на цвяшку. Леч все те було в страшних порохах і павутинні. Кобза моя на кріслі лежала. То був певний знак, же-м розуму не стратив. Кгди очі мої привикли до сутіні, то здалось мі, же щось на канапі є накрите. Шарпнувєм тото покривало і вжахнувся: уздрівєм білії кості зі стрипцями червоної сукні, котору добре пам’ятаю, же була на господині. Пізнавєм і її розкішне волосся, розкидане вкіл білого вищиреного черепа. І перстень зі зміїним очком на лівиці, і три низки коралів на грудях. Все те мі ся відразу припам’ятало разом з цілунками, пошептами, і обіймами, і трунком, которий мі тяму відібрав.

Прикривєм нещасну і, кобзу взявши, пішов з покою. Вже внизу згадав собі про челядину. Не без труду отворивєм низенькі двері біля пекарні і побачив таке саме запустіння, що й нагорі.

На столику стояла таця з карафкою зеленою і двома келихами. На вікні темна шмата висіла і оглянути цілого покою не давала. Зірвавєм шмату і вздрів білі кості на підлозі ту ж під ногами. Череп з рудими косами лежав окремо, видав, мечем відсічений.

Чувєм, же мене морозить і нудити зачинає. Одним скоком вибрався з того дому і, не озираючись, дістався до брами. Повісивєм кобзу через плече і на той бік перелізлем».

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Місце для дракона» автора Винничук Ю.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Львівські легенди“ на сторінці 27. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи