Розділ «Сказання сьоме. А над Руссю сонце сходить красне»

В останні місяці 1018 року все склалося ніби на користь Ярослава. Принаймні Святополк Окаянний полаявся з тестем, Болеслав зі своїм військом подався до Польщі. Ярослав вирішив з цього скористатися, швидко зібрав у Новгороді достатню силу і взимку 1018–1019 року, як повідомив Нестор, «пішов на Святополка, і втік Святополк до печенігів». По весні 1019 року, зібравши орду печенігів, Окаянний востаннє напав на Київ.

Нестор:

«Ярослав зібрав силу воїнів і пішов йому назустріч. На сході сонця зійшлись супротивники, і бій був жорстокий, якого ще не бувало на Русі. І, за руки хапаючи один одного, рубились і сходились тричі, так що низинами текла кров. І надвечір взяв гору Ярослав, а Святополк побіг». «Ярослав же, – урочисто підсумував свою розповідь Нестор, – сів у Києві, потрудившись із дружиною своєю, показавши перемогу й труд великий».

І буде врочисто записано до літописів:

«Ярослав же сів у Києві на столі отчім».

Русь була розорена чотирирічною братовбивчою війною між нащадками Володимира. До всього ж Київ зазнав лиха від великої пожежі, був розграбований польським військом. Ярослав відбудував країну і Київ у першу чергу, зміцнив західні рубежі країни, відвоював у польських феодалів загарбані було Болеславом Хоробрим західні землі, відбив агресивних ятвязьких князьків.

За Ярослава було покінчено з печенізькими ордами. Року 1036-го печеніги обступили Київ, Ярослав дав їм вирішальну битву. Нестор писав: «Була січа жорстока, і ледве надвечір узяв гору Ярослав. І побігли печеніги в різні боки, і не знали, куди бігти. Одні, тікаючи, тонули в Сетомлі, інші в інших річках, а ще інші бігають невідомо де, до нинішнього дня».

Звідтоді печеніги назавжди відкотилися від руського порубіжжя і більше на Русь не нападали.

«Коли спробувати уявою історика відтворити неповторний образ Києва часів Ярослава Мудрого, то перед нами постане величне місто з прекрасними будовами: пишними княжими палацами, просторими боярськими хоромами, чепурними будинками городян, над якими височіли розкішні храми – Десятинна церква, Софійський собор, монастирі Георгія та Ірини, церква Василя та ін. Стольний град Русі був оточений велетенськими укріпленнями, у яких було прорізано кілька вражаючих уяву воріт: Золоті з церквою Богородиці на вершечку, а також Софійські, Лядські, Печерські. Слава Києва тієї пори лунала не лише на Русі, а й на Заході. Знаменитий германський хроніст XI ст. Адам Бременський назвав Київ окрасою Русі й навіть суперником самого Константинополя» (М. Ф. Котляр. Історія України в особах. Давньоруська держава).

Правління Ярослава Мудрого вже в наші дні буде визнано за один з найблискучіших періодів в історії Київської Русі. «Якщо завданням Ігоря і Святослава було утвердження Давньоруської держави як провідної сили Східної Європи, – пишуть автори праці «100 найвідоміших українців» (Київ, 2002) – метою Ольги і Володимира – прилучення Русі до християнської віри й основ візантійсько-православної традиції, то Ярослав, відновивши державну єдність після смут і усобиць перших років по смерті Володимира, зосередився на мирній творчій праці.

Саме за Ярослава було закладено ті основи вітчизняної культурної традиції, які, проявляючись в архітектурі та історіографії, образотворчому мистецтві й суспільній думці, книжковій освіченості й монастирському житті, продовжували розвиватися у східнослов’янських народів протягом усіх наступних століть.

За його князювання культура Русі, прилучена до досягнень християнської цивілізації, розкрилася в усій повноті й багатстві, а Київ став одним із найбагатолюдніших і найкрасивіших міст Європи».

(Про те, як син Володимира і Рогнеди Ярослав на прізвисько Кульгавий, ставши Мудрим, виводив Русь з-поміж передових держав Європи, – наступний роман автора. Друга частина дилогії про славні часи Київської Русі.)

6

Наприкінці 1240 року дикі орди хана Батия, захопивши Київ, зруйнують Десятинну церкву, під руїнами якої назавжди залишаться багато киян, останніх захисників стольного граду Русі. Починаючи з XVII століття, вестимуться розкопки на руїнах Десятинної – впродовж століть і століть. Біля неї розкопають руїни княжих палаців та жител бояр, ремісничі майстерні, численні поховання IX–X століть.

Перші розкопки руїн храму були проведені у 1635–1636 роках за ініціативою митрополита Петра Могили, який і збудував над південно-західним краєм прадавнього храму невелику церковку Різдва Пресвятої Богородиці – як пам’ять про втрачену святиню. І виставив в ній одну з давніх ікон з образом святого Миколая, що її, за легендою, привіз Володимир з Корсуня.

Ось тоді під час розкопок були знайдені саркофаги, що, на думку Петра Могили, належали князеві Володимиру і його жоні Анні. Незрозуміло тільки, чому з поховання було взято один лише череп князя, що був перепохований в церкві Спаса на Берестовому. Згодом череп перенесуть до Успенського собору Києво-Печерської лаври.

Всі інші останки були поховані в Софійському соборі. (За іншими даними, «десь зариті».) У своєму заповіті Петро Могила обіцяв тисячу злотих на відновлення святині.

Десятинну церкву так досі й не відновили. І навряд чи вона вже коли відродиться. На її місці зберігся лише церковний фундамент.

У XIII столітті під час розкопок на місці Десятинної церкви було виявлено мармурове віко від саркофагів – одне й друге. З написами грецькою мовою. І різними різьбленими прикрасами. Будівельники, які там працювали, збили ці прикраси для виготовлення фарб, а самі кришки знов закопали в землю, навіть не позначивши місця на плані.