Розділ «Сказання сьоме. А над Руссю сонце сходить красне»

В наступні роки в Берестовому житимуть київські князі Ярослав Мудрий, Святослав Ярославич, Всеволод Ярославич і Володимир Мономах.

Року 1091-го княжий палац спалять половці, у 1113-му він буде відбудований, але до наших днів не збережеться. У другій половині XI ст. в Берестовому буде споруджена Спаса на Берестові церква.

А тоді, як помре перший насельник княжого палацу, то, за словами літописця, зійдуться «люди без числа». А ще «плакали за ним: бояри, яко про заступника країни, бідні ж – як про свого заступника. І поклали Володимира в мармуровий гріб і поховали його з плачем».

Поховають Володимира у Десятинній церкві, першій кам’яній церкві Київської Русі, що була споруджена давньоруськими і візантійськими майстрами в 989–996 роках.

5

Ярослав був не першим з Рюриковичів, хто виступив проти батька. Першим вийшов з покори і повстав проти батька у 1012 році небіж Святополк, який правив у Турові. Володимир упорався з ним легко і швидко – Святополка було ув’язнено. І на тому заколот його й скінчився. Володимир навіть особливої уваги на той інцидент не звернув – можливо, тому, що Святополк був нерідним та ще й нелюбим сином. Придушив Володимир змію розбрату в самому зародку і забув про нього. Але коли подібне лучилося з Ярославом і його улюбленець виступив від імені новгородських бояр проти нього, а отже, й проти єдності Київської Русі (Новгород після Києва – друге місто), Володимир зліг. Серце як пройнялося болем, так і не відпустило до самої його кончини. І пішов Володимир на той світ з образою на Ярослава, якого так любив і якому віщував славну долю на князівській стезі.

І Чорнобог Русі ожив – разом із своїми темними силами зла й неправди.

І миттєво на Русь прийшла міжусобиця – хоча вона ніколи Русі й не залишала, лише гамувалась на якийсь час, – почалася кривава боротьба між нащадками Володимира за владу.

Правда, якийсь час Ярослав не відав про смерть князя і не бажав йому загибелі, тож посилено готувався до відсічі київському війську, на той випадок, якщо воно з’явиться під стінами Новгорода. Тим часом найняті ним варяги безчинствували в місті – мало йому однієї напасті!

Ось як розповідає про те Нестор:

«Новгородці повстали й перебили варягів… І розгнівався Ярослав, і пішов до села Ракомо, сів там у дворі й послав до новгородців мовити (себто Ярослав, боячись бунту новгородців, своєчасно взяв ноги в руки й утік далеко за місто, зупинившись в якомусь селі. – В.Ч.): «Мені вже їх (варягів) не воскресити». І призвав до себе кращих мужів, котрі перебили варягів, і, обманувши їх, перебив їх також»…

Становище його було вкрай скрутним: він залишився без кращих своїх сил – варязьких воїнів і, крім усього, ще й став супротивником своїх підданих – новгородців. До Новгорода не смів, принаймні поки що, й потикатися. Ось тоді до нього й дійшла вістка про наглу смерть батька в далекому Києві.

Ярослав спішно повертається до Новгорода – навіть ризикуючи своєю особистою свободою, спішно збирає віче і просить у новгородців вибачення. Новгородці пішли назустріч і так йому заявили: «Хоча, княже, й посічені брати наші, можемо за тебе боротися!».

І вони дали Ярославу військо.

І почалася боротьба Ярослава – часом і кривава – з братами за владу.

Під час міжусобиці були вбиті сини Володимира княжичі Борис та Гліб.

За ними настала черга Святослава. Як записав Нестор, «Святополк же окаянний і злий убив Святослава… І став думати: «Коли переб’ю всіх братів своїх, буду один володіти Руською землею».

Святополк, за повідомленням літопису, за рік 1018 – умовив свого тестя, польського короля, виступити проти Ярослава, який на той час вже було посів великокнязівське крісло. Ярослав виступив назустріч нападникам і зустрів їх на Західному Бузі. Але йому в тій битві не пощастило, він зазнав поразки і з невеликим загоном дружинників утік до Новгорода.

Святополк з польським військом увійшов до Києва.

Ярославу виповнилося приблизно десь сорок років, і він, усе зваживши, вирішив почати заново боротьбу за верховну владу, за батьків престол.