Розділ «Сказання п’яте. …І благала волхвів: заворожіть мені гостре залізо для задуманого…»

Володимир так і обіцяв візантійцям.

Тепер із жінками, що їх він для себе назбирав, треба було щось робити. Відчував до них якийсь ніби жаль. І ось заходився підшукувати серед своїх наближених та бояр у першу чергу нових чоловіків. Бояри охоче розбирали його жінок. Ще й хвастали: самого князя Володимира колишня жінка!

Коли Рогнеда відмовилась вибирати з його бояр собі нового чоловіка, не стримався.

– Не каверзуй! Свого боярина тобі в чоловіки даю! А не хочеш, роби як… як хочеш. Віднині ти вільна птаха – хоч стрибай, хоч літай! Але терем у Предславиному маєш залишити. Відпускаючи жінок на волю, дітей я забираю собі, а тобі… Ти скільки мені народила дітей? Шестеро. Одного можеш узяти собі. Кого хочеш… Ізяслава? Гаразд, бери Ізяслава і залишай Предславине. І Київ теж. Повертайся в свої краї, у Полоцьк. Допоможу тобі з сином там влаштуватися – живи і радуйся! Як у нове заміжжя тебе не тягне, в чернецтво йди. Подумаєш? Подумай! А я віднині християнин, тож маю жити лише з однією жінкою.

– З Анною Візантійською? – ревниво запитала Рогнеда. – Подейкують, одружившись з візантійкою з царського дому, ти станеш рівнею монархам Священної Римської імперії.

– Не кпинь! З Анною я пізнав нового бога і в серце своє його взяв. І слово Анні та її Візантії дав: житиму тільки з нею.

– Не думала, що й мене залишеш. За віщо так? За те, що я тобі шестеро дітей народила? То за це ти мене залишеш?

– І тебе, моя любко-голубко. Кажу ж тобі: погоджуйся на нове заміжжя, підберу хіба ж такого боярина в чоловіки. І він мені буде дякувати, і ти будеш дякувати. Погоджуйся, я не звик двічі прохати.

– І я не звикла двічі віднікуватись. Сказала раз «ні» – і досить.

Рогнеда й на мить не могла подумати-уявити, що Володимир її колись таки кине. Не будучи його першою жінкою, вірила, що нею неодмінно стане.

Першою стала візантійка. А їй, Рогнеді, вже як Гориславі, велено забиратися на всі чотири сторони світу. Цього Рогнеда пробачити не могла – князь мусить за все відповісти. І за знищення Полоцька та князівства, і за вбитих її батька та братів, за наругу над нею, за все лихо, завдане їй. Він забаг царства небесного з новим богом, до якого перебіг, а вона… Вона йому влаштує царство тут земне. Або й у землі…

Подумала так і похолола.

А він, князь великий, як у насмішку, мовив:

– Що вдієш! Тепер я – християнин. І маю право лише на одну жінку… Вибач, любко-голубко, але ти нею не можеш стати. Коли б ти була візантійською принцесою – то інша річ.

– За земне царство не знаю, а небесне ти отримаєш. Тут, у Києві! – вигукнула Рогнеда стиснувши кулаки, але він на неї навіть не глянув.

Думав: та хто вона така, врешті-решт, ця Анна? Чому він мусить їй віддати перевагу, а не Рогнеді?

Анна Романівна допомагала чоловікові-князеві будувати на Русі церкви, зокрема, й церкву Святої Богородиці, це справа її рук, розуму і душі. Як свідчать літописці, в 988 році і пізніше князь Володимир був зайнятий зведенням міст-фортець на південному кордоні своєї держави, по Десні, Трубежу, Острі, Сулі, Стугні, переселяв туди словен, кривичів, в’ятичів та інші племена, щоб поставити заслін перед нападами печенігів, тож йому не було коли займатися будівництвом церков. Божі храми зводила принцеса Анна Романівна, яку літописи називають царицею. Вона не лише Десятинну церкву збудувала, а й двірцевий комплекс поруч з нею, що складався з багатьох кам’яних споруд.

Як і заповідали їй брати-імператори, Анна стала разом з князем Володимиром – хрестителькою Русі, навчала русичів основам християнської релігії, готувала місцевих священиків, створивши для цього окреме училище. Вона також допомагала чоловікові у створенні законодавства, що стосувалося правового становища руської церкви, недарма ж Володимир власноручно записав до статуту: «Се аз, князь Володимир, сгадав ссми с своею княгинею Анною и со своими детьми…»

Володимир послав 12 своїх синів до різних міст Київської Русі. «Повість» сповідає: «Посадив Вишеслава в Новгороді, Ізяслава в Полоцьку, Святополка в Турові, а Ярослава в Ростові, а Гліба в Муромі, Святослава в Древляндській землі, Всеволода у Володимирі (Волинському), Мстислава в Тмутаракані».

І так усіх дванадцять.