TextBook – Са-ашко-о?… – мило протягла вона, як проспівала. – То це ви, молодий чоловіче, і є… Са-ашко-о?…
– Так у нас кажуть – Сашко…
– Де це у вас, дозвольте спитати, Сашо, котрий Сашко?…
– У Києві…
– То ви з Києва? – вона ворухнулась, наче хотіла ще ближче до нього присунутись.
– Київ – моя батьківщина…
– О, то ми з вами… Майже земляки. Я з Полтави. – Як чарівно дзвенів її милий голос, як чарівно посміхалися її неймовірно гарні, глибокі й жваві очі. – Правда, я там жила ще маленькою, але дещо запам’ятала. У нас були сусіди, а в них був хлопчик Олександр – приблизно одного зі мною віку. То його по-полтавському звали іноді Сашком, а іноді – ніколи не вгадаєте – Шурком. Шу-урко-ом, – як проспівала вона. – Я, тоді мала, думала, що той хлопець – іноземець. Із якихось турецьких чи що країв. Так мене вразило його ім’я – Шу-урко-о…
Срібними переливами бринів її тихий сміх.
– То ви, Олександре, поете, артисте, співаче і композиторе, будете для мене – з вашої, звичайно, згоди, – Сашком. Гаразд? Себто Шурком. Ми ж із вами з України, котру чомусь всі тут називають Малоросією. Ви й справді, як сказав Володимир Маяковський, великий поет. А він у поетах і поезії розбирається, як ніхто інший!
– Віро Василівно, благаю… Заждіть, – прошепотів він. – Подаруйте мені ще кілька хвилин вас бачити, і щасливішої людини за мене у всьому світі не буде!
– О, то ви багато хочете – стати найщасливішою людиною у світі! Про це всі мріють, але це рідко кому вдається.
– А мені вдасться. Але з вашою допомогою, пані Віро.
Він дивився на неї так захоплено, що вона, хоч і звикла до поклонників, що завжди її оточували, відчула, як наче б губиться, що було їй взагалі не властиво. А вголос мовила, правда, тихо:
– Не дивіться на мене так. Навколо нас люди, а я… я заміжня. І взагалі, що з вами?
– Ку де фудр, – прошепотів він по-французькому.
– «Удар грому»? – переклала вона. – Ви знаєте, що це означає?
– Любов з першого погляду, що вражає, як удар грому.
– Ку де фудр, – замислено повторила знаменита актриса. – А раптом це… ку де театр? Театральний ефект…
– О, ні. Я сказав це і, як латиняни кажуть, діксі ет анімам леваві: сказав і полегшив цим душу. Зі мною і справді трапився «удар грому», як вас вперше побачив.
– То що ж нам тепер робити? – Вона, здається, відчула легкий неспокій.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Ваші пальці пахнуть ладаном…» автора Чемерес В.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина перша-3 Королева його вітає… Нарешті й він спізнав щастя – успіх, успіх!. Бурлюк, Маяковський та інші футуристи“ на сторінці 15. Приємного читання.