Розділ «Частина 1 Забуття»

— Мені там загрожує небезпека?

— Можливо.

— Тобто ти ведеш мене на смерть? — тихо спитала я. Тигран ішов трішки попереду і на тлі далеких вогнів, які ми обходили дугою по лівій стороні, його силует був цілком чорним. Хлопець не озирнувся та мить помовчав.

— Не брехатиму тобі. Можливо.

— Врятував, щоб згубити?

— Ні. Якщо ти та, хто я думаю — тобі нічого не загрожуватиме, а якщо хтось наважиться напасти — я захищу тебе. Якщо ти ніхто і нічого з себе не представляєш — тебе теж залишать у живих. Але якщо з твого боку буде найменша загроза, якщо ти виявишся шпигункою чи щось подібне — тебе чекає смерть.

— Ким ти мене вважаєш? — запитала я, ніскільки не втішена відповіддю, яка майже нічого мені не пояснила. Лиш пригнітила.

— Я не можу тобі сказати.

— Чому?

— Не можна.

— Я — проклята?

— Іноді мені здається, що всі тут прокляті, тому не приймай близько до серця. Але що б ти не розуміла під словом «прокляття», можу тебе запевнити, що в цих краях його буває дуже важко відрізнити від благословення. Можливо, твій розум не розкривається тільки до певного часу. Не побивайся. Просто прямуй за течією.

— Але це… це ж моє життя. Моя пам’ять. Як можу я ігнорувати все, чим я є?

— Я не кажу ігнорувати. Я кажу набратися терпіння. В мене в житті є багато чого, що я хотів би забути чи бодай на час приховати від себе. Але я не можу цього зробити. В тебе ж є шанс бути ким завгодно, діяти і обирати, не оглядаючись назад. Може, це те, що потрібно кожній людині бодай раз у житті?

Я задумалась над його словами.

— Деякі відчуття чи слова викликають у мене в голові певні асоціації…

— Я щось викликаю? — перебив мене Тигран.

Я відчула, як шаріюсь.

— Що? — його голос став хитрим.

— Розвідник. Це слово, яке ти викликав у моїй голові.