Розділ «Частина 1»

– Так.

– Дякую, Федьку, я обов'язково перевірю версію причетності Спудея до нашої справи. Відпочивай, я зателефоную за кілька днів.

– Та яке там відпочивай? – зітхнув Федько. – Боки відлежав, піду до ментів у карти перекинусь.

Ярослав посміхнувся. Він на собі знав картярські здібності Нестеренка.

– Без штанів не залиш хлопців, до зв'язку.

Вимкнувшись, Ярослав раптом згадав про запрошення Маріуша. Швидко набрав його номер. Він ще не знав, що буде казати, але знав напевне: виконати обіцянку прийти в гості він сьогодні не зможе – надто втомився, та й останні події вимагали часу для аналізу.

– Маріуше, я порося, – сказав, коли почув у слухавці голос товариша.

– Ти не порося, ти свиня.

– Добре, я свиня.

– Кшиштоф образився на тебе, а ми з Агнєжкою підемо до ресторану вдвох. І не думай, що нам тебе буде не вистачати.

– Мені прикро за Кшиштофа. Скажи, я все виправлю, ось тільки відпочину з дороги і владнаю справи.

Маріуш засміявся.

– Добре, Ярику. Він у мене дорослий і все розуміє. Але май на увазі: якщо ти найближчими днями не знайдеш часу відвідати нас, ти ворог на все життя.

– Я неодмінно знайду час.

– Добре, час мені вирушати, Агнєжка викликала таксі. Якщо все ж передумаєш, набери мене.

– Дякую. Я відпочиватиму, – Ярослав відімкнувся.

У двері тихенько постукали.

– Хто? – Ярослав швидко оглянув кімнату в пошуках імпровізованої зброї. Найбільше підходила довга ніжка вентилятора.

– Ваша вечеря, пане Ярославе, – долинув з-за дверей голос коридорного.

Ярослав швидко від'єднав ніжку від вентилятора і, заховавши її за спину, відчинив двері. Коридорний був один. На руках тримав блискучу сріблясту тацю з прикритими скляними накривками тарілками.